ПРО СВЯТКУВАННЯ НЕДІЛІ
(Один з декретів Собору 1942. р.
читаний на підготовній сесії).
Божий
закон, що приписував святкування суботи, був даний давно перед Мойсеєвим законом.
Мойсей говорить про цей закон так, що без сумніву приписує йому дуже давне
існування; навіть можна б думати про його установу вже в раю. Значення цього
закону в св. Письмі величне. Це свято не тільки пригадує сотворения, але є наче б
памятником сотворення і обов’язків, випливаючих із
сотворення
Це також памятник вічного спасения. Ввійти в Господній супокій в
суботу значить у св. Письмі стільки, що спастися на віки (Євр. IV. 1—2 і там
наведені та пояснювані уступи св. Письма).
День
Господнього супочинку, святий савват, це також пам'ятник, знак і символ завіту —
умови між Богом і людьми. Тим-то і старинність тої установи, мряка передвічної
традиції та глибина якогось бездонного таїнства, повного великих і майже
недоступних значень, надавали савватові таке важливе значення. Святкування
суботи — це визнавання культу, належного єдиному Всевишньому Богові;
осквернення суботи — це відступство від Бога; в святкуванні Господнього
супокою — ціла релігія перед потопом і перед Мойсеєм. Упродовж довгих, століть
це один приказ, одне жадання Бога, тому воно стільки разів і з таким
натиском повторюване у всіх книгах Мойсея. В тому слові міститься все, що від
людей Богові належиться, і все, що Бог обіцює людям та чого від них жадає.