ШКОЛА ЛІТУРГІЙНОГО СПІВУ

ШКОЛА ЛІТУРГІЙНОГО СПІВУ

з свящ.Русланом Грехом

Воскресна служба восьми гласів

Глас 1: Тропар, 
Глас 2: Тропар, 
Глас 3: Тропар, Кондак
Глас 4: Тропар, Кондак
Глас 5: Тропар,
Глас 6: Тропар, Кондак
Глас 7: Тропар,
Глас 8: Тропар, Кондак

Догмати вечірні

Глас 7

Стихири

Стихира свята Благовіщення

Ірмоси Великого канону св.Андрея Критського

Ірмос 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, повний канон
Прокімен "Не отврати лица Твоєго"
Да ісправится молитва моя: о.Руслан Грех, галицький напів 
Плоттю заснув

Ченці унівської лаври

Світе тихий: галицький напів
Достойно і праведно єсть

Передання

Озвучення тиші

Благослови, душе моя (львівський ірмолой 1904)
На ріці вавилонстій (унівський ірмолой xvii ст.)
Догмат, глас 3 (львівський ірмолой 1904)
Кондак архистратигу Михаїлу (самбірський ірмолой xvii ст.)
Стихира св.Антонію (львівщина xvii ст.)
Стихира литії Успіння Богородиці (глас 1)
Стихира литії Успіння Богородиці (глас 2)
Стихира литії Успіння Богородиці (глас 3)

"Тебе оспівуємо"

  Однією з важливих причин "непопулярності" в Церкві таких богослужінь як вечірня чи утреня є спосіб їхнього виконання. Зараз маю на увазі дуже поширену в нас практику "дякування" (з наголосом на "а") більшості богослужінь. 
 Часто зустрічаюся з формулюванням: "дяк забезпечує спів".  
  Так от, спів то він може забезпечити і я дуже добре розумію чому так є на наших парафіях. Однак, якщо ми прагнемо поглиблювати нашу літургійну свідомість, стараємося жити богослужінням і хочемо більш свідомої участі вірних у ньому, то треба думати про подальші кроки.

    Підказка якими ці кроки мали б бути, знаходиться в самих літургійних текстах і структурі богослужінь. Абсолютна більшість наших літургійних піснеспівів є спільнотного, соборного характеру.

“Все в Премудрості сотворив Ти” (враження від Школи літургійного співу)

Максим Тимо розповідає про школу літургійного співу (читати тут)

Презентація нотного видання "Стихирар"

14 жовтня у стінах Львівської Духовної Семнарії відбулася презентація нотного видання літургійних піснеспівів "Стихирар", в якому зібрані важливі святкові піснеспіви цілого літургійного року. Уклав цю книгу єромонах Лука Михайлович у Лаврі Святого Йоана Хрестителя студійського уставу у Львові. 

Коли я вперше побачив друкований примірник "Стихираря" в руках о. Луки в храмі, то відчитав це символічно. В руках і в храмі. Це найважливіше, що треба знати про цю книгу. 
Адже вона не є просто виданням пам'ятки давньої української церковної музики. Книга одночасно є і солідним науковим доробком, і літургійним збірником. 
Для мене цей "Стихирар" є свідченням. 
Найперше - любові автора до церковного богослужіння і літургійного співу. Ієромонах Лука цілком свідомо (і справедливо) не трактує літургійні наспіви як якусь давню, забуту традицію, а відкриває її по-новому.
Давні напіви - це дуже умовний термін. Давнім є щось до того моменту, поки хтось до нього не діткнеться з любов'ю, зацікавленням і увагою. І в момент цього дотику відбувається диво - давні, відділені від нас в часі тексти чи піснеспіви знову набувають актуальності. 

Обіжник Конгрегації для Східної Церкви "про неурочисті літургії і сослужіння"

СВ. КОНГРЕГАЦІЯ

для Східньої Церкви                                           Рим, 10. вересня 1941.

Ч.      прот. 1219/28.

ІІ. ОБІЖНИК

ДО УКРАЇНСЬКИХ ОРДИНАРІЇВ.

(Укр. переклад присланий з Риму).

В залученні до оцього письма, маю честь переслати Вашій Ексцеленції перші примірники літургійних книжок для Українців, напечатаних старанням Св. Конгрегації для Східньої Церкви та обіжник до Епархїяльних Епископів і Апостольських Ексархів, виданий цією ж Конгрегацією.

В літургійному обученні молоді треба відтепер придержуватися виключно рубрик, що містяться в цих книжках. Зрештою ці рубрики є ті самі, що в грецькому Евхологіоні Венедикта XIV., з деякими тільки поясненнями й узглядненням української традиції, подекуди старшої, чи то в тексті, чи в рубриках, — традиції, що була скрупулятно заховувана.

Обіжник Конгрегації для Східної Церкви про recensio ruthena

СВ. КОНГРЕГАЦІЯ

для Східньої Церкви                                           Рим, 10. вересня 1941.

Ч.      прот. 1219/28.

І. ОБІЖНИК

ДО УКРАЇНСЬКИХ ОРДИНАРІЇВ.

(Укр. переклад присланий з Риму).

Мило мені заслати Вашому Преосвященству по три примірники з тих літургійних книг візантійського обряду в старославянській мові, руської рецензії, що їх перевірено й видруковано вже за старанням сеї Св. Конгрегації, виконучи тим постанови їх Еміненцій Отців Кардиналів, ухвалені па Пленарному Засіданні дня 10. січня 1938 р. та затверджені Його Святістю Пієм XI. дня 15. того ж місяця.

Перша з цих книг — то витяг (в малому форматі) з Літургікона. себто Служебника, що містить Чин Вечірні й Утрені та ріжні Часи в році. Друга книга (в більшому форматі) містить Літургію св. Йоана Золотоустого. Третя, — то та сама Літургія в малому форматі.

Благослови наші входи і виходи

Одна із молитов священика на вечірні - першому богослужінні у візантійському обряді - звучить наступним чином: "Благий чоловіколюбче Царю, який благословив усе, молимося Тобі ревно серцем сокрушенним і духом смиренним, благослови входи наші і виходи, Христе, істинний Боже наш, бо пришестя Твоє і возшестя, і прожиття з людьми благословенне завжди, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь." 

Ця молитва ставить літургійну молитву церкви у контекст життя Ісуса Христа, Його благословенного і благодатного перебування між людьми. І справді, уся, а зокрема, візантійська літургія не має іншого призначення ніж свідчення про прихід у світ Христа, Його "ходіння" з людьми, про Його відхід, який уприсутнив Його ж навіки через сходження Святого Духа на церкву у день П'ятдесятниці. Літургійні входи і виходи церкви на чолі із літургійним предстоятелем є реальним символом приходу Христа в світ і Його "ходіння" з людьми тут і тепер. 

Інтерв’ю о. Петра Ґаладзи для сайту Паризької єпархії УГКЦ

5-17 вересня 2016 року відбулася IV сесія єпархіального собору Паризької єпархії св. Володимира для Франції, Бельгії, Нідерландів, Люксембурґу та Швейцарії, під час якої делегати особливу увагу присвятити літургійним питанням.

На запрошення владики Бориса Ґудзяка, в якості експерта та доповідача у соборі взяв участь о. Петро Ґаладза, директор Інституту східнохристиянських студій імені митрополита Андрея Шептицького при Університеті св. Павла (Канада), який по закінченню соборових сесій дав інтерв’ю сайту Паризької єпархії.

• Отче Петре, знаємо Вас як доктора богослов’я, професора літургіки, душпастиря у США та Канаді, організатора богословської науки в Україні та Північній Америці, автора науково-богословських монографій та статей. Однак, як би Ви ще змогли представитися читачам сайту? Яке Ваше конкретне покликання в межах покликання богослова-священика? Яке Ваше життєве кредо?

Вбачаю своє покликання в тому, аби притягати людей до Ісуса Христа, відкриваючи їм красу і сенс українсько-візантійської літургійної молитви. Не можу сказати, що наша Церква тут на Заході зробила все для того, аби молитва посідала належне місце у житті вірних. Трагедією є те, що, доволі часто, наші люди, охрещені у нашій Церкві, які мають прагнення молитися літургійно, рідко приходять на відправи до наших храмів, а інколи й переходять до інших Церков. Це тому, що вони не відчувають, що літургійна відправа у таких формах, як це часто буває у наших греко-католицьких храмах у діаспорі, може стати для них джерелом духовного рятунку, і це мене дуже болить. Як літургіст я переконаний, що УГКЦ є найкращою у плані літургійних форм, однак, ми дуже багато занедбали, тому намагаюся робити усе можливе, щоби бачити літургійний розквіт нашої Церкви, зокрема у Північній Америці, де проходить моє служіння. І тут я покладаю надію на найновішу хвилю нашої міграції та сподіваюся на мудрий церковний провід.

Міжнародна науково-практична конференція:"Требник Київський 1646 р."

Філософсько-богословський факультет УКУ
Кафедра літургійних наук
запрошують на міжнародну конференцію

Требник Київський 1646 р.,
 як відображення богослужбово-пасторальної реформи митрополита Петра Могили

яка відбудеться 23-го вересня 2016 року у приміщенні ФБФ УКУ 

(м.Львів, вул. Хуторівка 35а)

Програма конференції

8: 45 – 9: 00 Реєстрація учасників.

9: 00 – 9: 20 Відкриття конференції.

Молитва за український народ.

Привітальне слово до учасників конференції.

Перше пленарне засідання

Модератор д-р Петро Сабат

9: 20 – 9: 40 Д-р Тарас Шманько, Київський Требник 1646 року: Передумови і обставини створення.

9: 40 – 10: 00 Д-р Ігор Скочиляс, Сакраментологія, церковний контроль і православна конфесіоналізація: «Образы надписанiя, и вписанія въ Книги, якже должни сутъ Парохіалніи сщ҃енници кiйждо въ своей Церкви иміти» у Могилянському Требнику 1646 року.

10: 00 – 10: 20 D-r Alicja Nowak, Odnowa nauczycielskiej służby kapłana w świetle Trebnika i innych dzieł Piotra Mohyły.

10: 20 – 10: 45 Дискусія.

10: 45 – 11: 10 Перерва на каву/чай.

Конференція "Октоїх як частина літургійної духовості Церкви"

У катехизмі нашої церкви, коли мова йде про тижневе коло богослужінь, зазначається зокрема й таке:

Традиція церковного співу на вісім гласів випливає з події Пасхи – «Восьмого дня».  Повне «восьмигласся» триває вісім тижнів.  Зібрані воєдино, моління восьми гласів складають книгу під назвою Октоїх.  … із гласів, наче зі щаблів, вибудовується «духовна драбина» між теперішнім часом і Днем Господнього Пришестя.  Щороку спорудження цієї «драбини» розпочинається в Томину неділю й завершується у Квітну. «Пасхальний час» тижневих кіл неначе «оперезує» історичний час і дає нам змогу сприймати все життя у світлі пасхальної радості.

Одним із основних завдань справжньої живої Церкви є удоступнювати вірним молитовні тексти не лише друкуючи їх як літургійною мовою так і перекладами. Проте надрукувати текст і подати його на вживання церковним спільнотам є лише половиною справи. Літургійний текст, для того, щоб бути живою молитвою Церкви, а не просто даниною традиції, потребує постійного переосмислення богословів, істориків, літургістів, фахівців душпастирських дисциплін.

Кілька питань щодо Божественної Літургії Передшеосвячених Дарів

свящ.Василь Рудейко

Кілька питань щодо Божественної Літургії Передшеосвячених Дарів

Із Служебника
Варлаама Хутинського
1211р

Час Великої Чотиридесятниці є особливим під багатьма оглядами. У традиційних християнських церквах це час переосмислення власних поглядів на своє життя й на особисте християнство. Це час приготування до найбільшого із свят усього християнського світу – свята Воскресіння Христового. Свято Воскресіння є джерелом віри християн і, водночас, сповненням їх остаточного очікування – входження у радість Воскреслого, участі вже тут і тепер у вічності Його життя.

Для літургійного життя Церкви час Великої Чотиридесятниці є, у прямому сенсі цього слова, поверненням до джерел. Принцип збереження давніх молитовних традицій саме у періоді, який передує святу Воскресіння відкрив ще на початку минулого століття німецький дослідник Антон Баумштарк.[1] Згідно із цим принципом, у часі особливих літургійних періодів, серед яких Великий піст займає чи не найголовніше місце, богослужіння зберігають більш давні молитовні структури та тексти, які у інші періоди були замінені пізнішими, інколи менш цікавими і автентичними елементами та структурами. У кожному разі постові богослужіння є ближчими до його витоків, аніж їх щоденні форми.