Часослов 24-х часів

ЧАСОСЛОВ 24-х ЧАСІВ - сайт і додаток

публікація

В основі часослова 24 годин лежить прагнення інтенсивніше спілкуватися з Богом, виражене в заклику апостола Павла до неустанної молитви. Спроби реалізації цього сягають корінням старозавітної традиції, але конкретні текстуальні молитовні пам’ятки – перші списки псалмів на кожну годину дня і ночі – доступні приблизно від V століття християнської ери.
Тексти цілісних часословів 24 годин, збережені в кількох рукописах ХІ–ХІІ століть, стали доступними завдяки публікації літургіста Йоана Фунтуліса. Історію їх виникнення пов’язують із монастирями т. зв. «неусипаючих» монахів, засновником яких вважають преп. Олександра Акиміта (†430). Ці літургійні пам’ятки важливі не лише як джерела, без яких немислимо
трактувати структуру богослужінь сучасного часослова Церков візантійської традиції, – вони є цінним джерелом духовості східних Церков, з якої може живитись як особиста, так і спільнотна молитва сучасних християн.

у час війни

youtube:

Денні часи

7:00   Час перший

8:00   Час другий

9:00   Час третій

10:00 Час четвертий

11:00 Час п'ятий

12:00 Час шостий

13:00 Час сьомий

14:00 Час восьмий

15:00 Час дев'ятий

16:00 Час десятий

17:00 Час одинадцятий

18:00 Час дванадцятий

Нічні часи

19:00 Час перший

20:00 Час другий

21:00 Час третій

22:00 Час четвертий

23:00 Час п'ятий

24:00 Час шостий

1:00   Час сьомий

2:00   Час восьмий

3:00   Час дев'ятий

4:00   Час десятий

5:00   Час одинадцятий

6:00   Час дванадцятий

Прийдіте, поклонімся і припадім… Значення поклонів та коліноприклонень

                                                       Едуард Бердник

«Прийдіте, поклонімся і припадім…»

Значення поклонів та коліноприклонень

Церква закликає до богопочитання, в якому беруть участь усі органи чуття, «аби людина всеціло, духом, душею і тілом, приносила Богові “словесну службу”»^[1]. За апостолом Павлом, «словесна служба» означає богопочитання, осмислене у Святому Дусі^[2]. Тому заклик Церкви є водночас і викликом. Тілесні дії – напозір найбільш очевидні, а тому і найбільш «неосмислені» і «безсловесні», адже ми дихаємо, навіть не задумуючись про це.

Існують загальнолюдські жести, значення яких вкрай важко зрозуміти помилково, наприклад, пропозиція розділити трапезу є знаком прихильності та спільності. Водночас більшість жестів глибоко закорінені в культурі окремих народів, а тому їх значення без подвигу постійного осмислення та переосмислення може затиратись і викривлятись^[3].

Один із таких жестів – поклони і коліноприклонення, які є частиною тілесної молитви у християнському богослужінні. Що Церква хоче виразити цими жестами? Пропоную крізь призму Святого Письма та історії розвитку християнського богослуження спочатку розглянути значення та розвиток практики коліноприклонення, а опісля – поклонів.

Коліноприклонення

Коліноприклонення засвідчене у Старому Завіті насамперед як жест^[4]:

– Наполегливої молитви: Соломон, побудувавши Єрусалимський Храм, молився на колінах, простерши руки до неба і просячи Бога замешкати у Храмі (2 Хрон. 6:13).

– Покаянної молитви: Ездра в розідраній одежі, прихиливши коліна та простерши руки до неба, возносив молитву каяття за народ (Ездр. 9:5).

– Притаманний молитві загалом: сказано про Даниїла, що він молився тричі на день, прихиливши коліна (Дан. 6:10).