вівторок, 18 грудня 2012 р.

ЛІТУРГІЙНЕ ЖИТТЯ НА ПАРОХІЇ


Преосвященний владика Венедикт (Алексійчук)
Літургійне життя на парохії*
Літургійна молитва — джерело та ісповідування життя Церкви
Кожне літургійне богослужіння, - оскільки воно є ділом Христа-священика і його Тіла, яким є Церква, - є найвищою мірою священнодіянням, якого дієвій силі жодна чинність Церкви не може дорівняти ані тим самим способом, ані тим самим ступенем (Конституція про Святу Літургію, 7). Цим реченням отці ІІ Ватиканського собору підсумовують розділ Конституції про Святу Літургію, у якому говорять про дієву присутність Христа у різноманітті літургійного життя Церкви.
Літургійне богослужіння є не лише запрошенням Бога до спілкування з Ним і уможливлення цього спілкування через символи наших літургійних обрядів та текстів, але чимось набагато глибшим і таїнственним — запрошенням до участі у вічному і всеохоплюючому житті Пресвятої Тройці. У Таїнстві Свого Воплочення, у Стражданні, Хресній Смерті та Воскресінні Христос став для людини центром її богослужбового життя. Літургійне богослужіння — це зустріч з Богом людини, яка через Таїнства християнського втаємничення “у Христа хрестилася, у Христа зодягнулася”, це зустріч і спілкування Сина Божого із його небесним Отцем. У літургії звершується таїнство нашого відкуплення, і звершення цього таїнства відбувається на знак для тих, хто має увірувати в єдинородного Сина Божого: Літургія, якою «звершується діло нашого Відкуплення», ... головною мірою спричиняється до того, щоб вірні і своїм життям висловили та й іншим виявили Христове таїнство і дійсну істоту правдивої Церкви, ... і то так, щоб те, що в ній є людське, зміряло до Божого та йому підпорядковувалося, видиме — невидимому, діяльність — контемпляції, теперішнє — будучому царству, до якого ми зміряємо. Тим то Літургія не лише тих, що є в Церкві, повсякденно будує на святий храм у Господі, на Боже житло в Дусі … , але воднораз дивним способом скріплює їхні сили на проповідування Христа і таким чином являє Церкву тим, що поза нею, як підняте знамено народам, під яким зберуться в одне розкинені діти Божі, аж поки не буде одне стадо й один Пастир. (Конституція про Святу Літургію, 2).) Таким чином літургія стає місцем явління Бога у цьому світі і церкви як явління Царства Божого.

понеділок, 17 грудня 2012 р.

ДОГМАТИКИ ВІСЬМОХ ГЛАСІВ


Догматики вісьмох гласів[1]
Догматики (δογματικα) належать до головних гимнів недільної літургії, в яких представлена богословська сутність воскресіння на тлі загальної історії спасіння і особливо воплочення. Вісім догматиків у вісьмох гласах великої вечірньої тематично близькі вісьмом догматикам у вісьмох гласах малої вечірньої, проте останні, незважаючи на свою богословську і поетичну виразовість, практично втратили своє значення. У слов'янській рукописній традиції вони теж фактично не представлені.

Догматики вважаються творінням видатного богослова і релігійного поета часів боротьби за культ ікон Йоана Дамаскина, який діяв між серединою 7 і серединою 8 століть в монастирі св. Сави поблизу Єрусалиму, Окремі фрази догматиків нагадують святкові гомілії та богословські трактати Дамаскина (наприклад, догматик 8 гласу); це є ще одним доказом на підтвердження його авторства.