вівторок, 18 грудня 2012 р.

ЛІТУРГІЙНЕ ЖИТТЯ НА ПАРОХІЇ


Преосвященний владика Венедикт (Алексійчук)
Літургійне життя на парохії*
Літургійна молитва — джерело та ісповідування життя Церкви
Кожне літургійне богослужіння, - оскільки воно є ділом Христа-священика і його Тіла, яким є Церква, - є найвищою мірою священнодіянням, якого дієвій силі жодна чинність Церкви не може дорівняти ані тим самим способом, ані тим самим ступенем (Конституція про Святу Літургію, 7). Цим реченням отці ІІ Ватиканського собору підсумовують розділ Конституції про Святу Літургію, у якому говорять про дієву присутність Христа у різноманітті літургійного життя Церкви.
Літургійне богослужіння є не лише запрошенням Бога до спілкування з Ним і уможливлення цього спілкування через символи наших літургійних обрядів та текстів, але чимось набагато глибшим і таїнственним — запрошенням до участі у вічному і всеохоплюючому житті Пресвятої Тройці. У Таїнстві Свого Воплочення, у Стражданні, Хресній Смерті та Воскресінні Христос став для людини центром її богослужбового життя. Літургійне богослужіння — це зустріч з Богом людини, яка через Таїнства християнського втаємничення “у Христа хрестилася, у Христа зодягнулася”, це зустріч і спілкування Сина Божого із його небесним Отцем. У літургії звершується таїнство нашого відкуплення, і звершення цього таїнства відбувається на знак для тих, хто має увірувати в єдинородного Сина Божого: Літургія, якою «звершується діло нашого Відкуплення», ... головною мірою спричиняється до того, щоб вірні і своїм життям висловили та й іншим виявили Христове таїнство і дійсну істоту правдивої Церкви, ... і то так, щоб те, що в ній є людське, зміряло до Божого та йому підпорядковувалося, видиме — невидимому, діяльність — контемпляції, теперішнє — будучому царству, до якого ми зміряємо. Тим то Літургія не лише тих, що є в Церкві, повсякденно будує на святий храм у Господі, на Боже житло в Дусі … , але воднораз дивним способом скріплює їхні сили на проповідування Христа і таким чином являє Церкву тим, що поза нею, як підняте знамено народам, під яким зберуться в одне розкинені діти Божі, аж поки не буде одне стадо й один Пастир. (Конституція про Святу Літургію, 2).) Таким чином літургія стає місцем явління Бога у цьому світі і церкви як явління Царства Божого.
Богослужіння є життєдайним досвідом Бога, воно перетворює і являє церкву та кожного її члена у видимий знак невидимої благодаті Господа. Служіння Богові є діалогічним актом: Бог освячує людину, а освячена людина прославляє Його, саме тому головне церковне богослужіння носить назву Євхаристія — подяка, за все, що Господь вчинив для нас з великої Своєї милості. Те, що церква вірить, вона ісповідує у богопоклонінні, саме від літургійного споглядання і спілкування з Богом розкривається її віра. Тому богослужбове життя для кожного християнина є також школою віри.
Роки, у які нормальне для Церкви літургійне життя було неможливим, створили певний стереотип сприйняття літургійного життя церкви, у якому душпастирі намагались зберегти найважливіше. Сьогодні перед церквою стоїть завдання відновлення та формування передусім літургійної свідомості. Літургійне життя знову повинне засяяти у свідомості нашої церкви як щось важливе і потрібне. Ми повинні відкрити для себе скарб літургійного ісповідування нашої церкви. Бо саме під час цілості літургійного життя церкви, “яким Бог досконало прославляється і люди освячуються, Христос дійсно завжди поєднується з Церквою, своєю найдорожчою обручницею, яка його називає своїм Господом, і через нього віддає найвищу шану Відвічному Отцеві” (Конституція про Святу Літургію, 2).
Літургійні богослужіння гармонізують нас, вони покликані формувати нову людину через співпрацю з Богом і життя у Ньому, тому вони повинні стати центром життя парохіяльної спільноти. Конкретні тексти, обряди стають літургійними тому, що у них церква бачить те, чим вона є, та ісповідує те, у що вона вірить у них, більше ніж через інші засоби може розкрити вірним свою автентичну духовність. Богослужіння не є чимось, у чому ми лише беремо участь, ми також «творимо» його, і, усвідомлюючи свою участь у цьому “співтворінні”, ми повинні робити це якнайкраще. Життя церкви — це літургійний Христос, завжди дієвий для освячення людини та спасіння світу: “Христос повсякчасно є присутній у своїй Церкві, перш усього в літургійних чинностях. Він є присутній на Службі Божій, коли в особі служителя «той сам тепер себе приносить служінням священиків, що тоді самого себе приніс на хресті», а головною мірою під євхаристійними видами. Він є присутній своєю силою у Святих Тайнах так, що коли хтось христить, сам Христос христить. Він є присутній у своєму слові, бо сам він говорить, коли в Церкві читається Святе Письмо. Врешті він є присутній тоді, коли молиться й співає Церква, він сам, який пообіцяв: «Де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них» (Мат. 18, 20)” (Конституція про Святу Літургію, 7).
Літургійний Христос, через якого ми у Святому Дусі прославляємо Отця, є нашим привілеєм і можливістю входження та досвіду життя Пресвятої Тройці. Цей літургійний досвід життя Пресвятої Тройці повинен провадити нас у цілості нашого життя. Богослужіння церкви є іконою цілості нашого життя, споглядання та досвід якого провадить до освячення.

Сучасне літургійне життя
Богослужіння добового кола
У катехитичному пораднику, який готує до публікації катехитична комісія, стверджується: “Богослужіння добового кола — це найслабша ланка сучасного молитовного життя парохії. Якщо це не парохія, яку провадять монахи, то спільне богослужіння вечірні, повечер’я, полунощниці, утрені та часів все ще залишається мрією”. На жаль, це правда. Богослужіння добового кола можуть оживати тут і там, якщо на парохії є особливі молитовні групи — Матері молитви, Апостольство молитви чи інші спільноти і товариства. На парохіях в містах у суботу ввечері і перед святом, як правило, є вечірня, по деяких — в неділю. Також є утреня, але служать її не на всіх міських парохіях в неділю і свята. Хоч є деякі парохії, на яких вечірню та утреню моляться щодня. По селах досить рідко буває в суботу ввечері і перед святом вечірня, а ще рідше — в неділю і свята утреня. Загалом утреня відправляється не більше як в 25 відсотків сіл. На абсолютній більшості парохій Божественна Літургія просто витісняє інші богослужіння. Не заперечуючи центрального значення і важливості Літургії в житті парохії, нам потрібно наголошувати на благодатному впливі богослужінь добового кола, а зокрема вечірні та утрені. Вище вже було цитовано 7 розділ Конституції про Святу Літургію, у якому наголошується на центральності досвіду дієвої і життєдайної присутності Христа у богослужіннях добового кола. Читання Святого Писання, псалми, різноманіття літургійних піснеспівів та літургійні символи, які є невід’ємною частиною цих богослужінь, доносять до вірних багатство християнської віри, а також висловлюють різні грані християнської молитви — прославу, хваління, подяку, покаяння. Таким чином ці богослужіння є справжньою школою молитви для вірних, на чому завжди наголошували Отці Церкви і зокрема митрополит Андрей Шептицький. Таким його бачить теж Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу Канонів для Східних Церков: Багата і чудово розвинена гимнографія і евхологія є, мабуть, найбільш оригінальною частиною східних літургійних відправ. Численні впливи, переважно сирійські та елліністичні, взаємно утверджуючись та збагачуючись, ведуть до споглядання християнської містерії, згідно зі всеохоплюючим баченням Отців Церкви. Зібрані численними авторами, зокрема монахами, які впродовж століть повністю присвячували своє життя молитві, тексти церковного правила дійшли до нас як джерело багатої і цілісної спадщини духовного життя. Ці тексти відповідають власному генію кожної зі Східних Церков, і вони по сьогодні глибоко закорінені. Подібно до Святого Письма, ці тексти заслуговують на те, щоб їх глибоко вивчати і передумувати, виявити ті дорогоцінні перлини, які містяться в них. Тому церковне правило є сприятливим місцем для вивчення християнської духовности, яка починається з молитви Церкви.1
Насмілюсь сказати декілька слів, які будуть краще відкриті в іншій доповіді, а саме — проблема харизматичного руху в тому, що він будується за римо-католицьким типом духовності, або за протестантськими зразками. Харизматичний рух, на мою думку, є наслідком неспроможності вірних побачити у дії харизми Святого Духа у контексті сучасного богослужіння.
Час богослужінь
Проблемою також є час для молитви богослужінь добового кола. Воскресна утреня у неділю в 6.45 чи навіть в 7.45 вимагає глибокої віри та любові вірних, щоб взяти у ній участь, а відсутність достатньої кількості літургійних текстів для вірних цьому не сприяє. Нам треба відродити добру практику східних церков, засвідчену у Кодексі Канонів Східних Церков Кан. 881§ 1. Вірні зобов'язані в неділі і приписані свята брати участь у Божественній Літургії або у відслуженні церковного правила, відповідно до приписів або законного звичаю власної Церкви свого права. § 2. Щоб вірні могли легше виконувати цей обов'язок, встановляється корисний час, починаючи від вечірні попереднього дня аж до кінця неділі або приписаного свята. Інакше на нас чекає криза т.зв. “євхаристійної монокультури” та паралітургізму, від якої вже довший час намагається позбавитись західна церква.
Паралітургійні богослужіння
У більшості міських і сільських парохій важливіше від богослужінь добового кола місце займають паралітургійні практики: молебні в травні і червні, молебні в перші п’ятниці, молебні щонеділі. Молитовне життя парохій не співпадає з літургійним ритмом. Люди шукають духовної і молитовної глибини, але не можуть її віднайти в богослужінні, бо недостатньо розуміють його. Відлякує людей також як складність богослужбового уставу в його цілості, так і спорадичні скорочення богослужінь, які не облегшують, але заплутують і без того складні літургійні структури нашого часослова. Є парохії, де моляться без священиків молебні, акафісти, хресні дороги. Це не є щось нове, про проблему богослужбового уставу і паралітургійні практики дискутували літургісти як східних, так і західних церков на початку століття. Паралітургійні богослужіння, згідно зі Конституцією про Святу Літургію, є добрим досвідом, але вони повинні бути достосованими до цілості літургійної традиції церкви: “Дуже поручається побожні практики хрищеного люду, аби лише вони були згідні з законами і нормами Церкви, ... Але ті богослужения, з огляду на літургійні часи, треба так влаштовувати, щоб вони були згідні з святою Літургією, щоб від неї вони якоюсь мірою походили й до неї народ вели, бо вона, вже із своєї природи, багато їх перевищає”. (Конституція про Святу Літургію, 13).
У цьому контексті можна було б задля збереження воскресного характеру неділі, беручи до уваги пасторальну ситуацію сучасної парохії, думати над створенням воскресного молебня, центром якого було б читання воскресного євангелія, а головними елементами — катедральні елементи сучасної візантійської утрені.
Неможливість священиками забезпечити достойне літургійне життя парохії
Священики погоджуються, що здебільшого по сільських парохіях молитовне життя не є задовільним, але священики не в силах його провадити, бо часто мають 2-3 парохії. Проблеми є із перебуванням священикам на парохії та доїздом до парохії. Великою проблемою є якість служіння священика. Часто має місце поспіх і недбайливість при звершенні богослужінь. Часто ми цього не зауважуємо, але на це вже починають реагувати у своїх дописах наші вірні, які богослужіння сприймають як святкове пережиття: “Чи можливий у свята поспіх? Чи можливий він у Церкві? Здавалося б, хоча б у свята наші пресвітери будуть велично і достойно служити, співатимуть із чуттям урочистости, не гнатимуть бідні єктенії втришия... Але ні. Може, десь і служать урочисто, однак – не в нас. У нас і в свята – «вечно нажатая педаль». Якийсь вічний дух нетерпіння, висолопленого язика … Бо скажіть: як часто чуєте ви гарно виконану єктенію? Скільки разів на рік? Чи ще десь існує такий спосіб виконання єктеній, коли прошення, заспівувані дияконом або пресвітером, виконуються дійсно діалогічно з хором/народом, а не в страшному і вбивчому поспіху накладаються на «Господи, помилуй» чи «Подай, Господи»? ... Це – псевдопасторалізм. Так звана пасторальна доцільність, у жертву якій в нас приноситься всяка краса і всякий літургійний сенс. Аби тільки народ «мав Службу Божу», а яка якість того «мати» – кого це обходить…”
Такі репліки можуть вказувати на проблему нашого літургійного життя: цілковитий брак усвідомлення, перед ким ми стоїмо, до кого промовляємо наші ектенії і молитви; нема свідомості, Хто нам служить і Кому ми служимо.
Молитва як обов’язок
Ми часто сприймаємо молитву як обов’язок. Християнин, а це значить також член парохії — чи священик, чи рядовий вірний, — зобов’язаний молитись, виконувати недільний обов’язок. Але треба пояснити, чому, як і коли. Наприклад, священики зобов’язані до моління Часослова, але чи треба священика зобов’язувати? Чи не прийшов час задля спасіння автентичної літургійної молитви розвинути богослов’я привілею церковної молитви, висловленого у своїй проповіді Генрі Ньюманом: “Розглядаючи це питання (літургійної молитви) у світлі привілею, я не мушу звинувачувати когось за те, що він не прийшов. Я кажу йому: якщо ти не приходиш, то дуже багато втрачаєш. Очевидно, для цього є вагомі причини, адже на тобі лежать обовязки, повязані з твоїм земним покликанням, яке ставить свої вимоги; ти повинен служити, як Марта, і не маєш вільного часу, як мала Марія. Нехай так; і все ж ти втрачаєш, як втратила Марта тоді, коли Марія була при Ісусових ногах. Ти втрачаєш; я не кажу, що Бог не може це тобі компенсувати; ... Ти лише спробуй зрозуміти, що безперервна молитва і прослава є привілеєм; лише щиро відчуй те, чого більшість християн чомусь все-таки не усвідомлює, — що «добре нам тут бути»; відчуй, як це відчували перші християни, коли вони не могли зібратися через переслідування, або як святий Давид, коли він кликав «Душа моя спрагнена Бога, Бога живого! Коли я прийду й появлюсь перед Божим лицем?» (Пс. 42:2) — відчуй це, і мені не треба буде домагатися твого приходу; ти прийдеш, якщо зможеш”.2
Умови для належного молитовного життя на парохіях
Зразкове богослужбове життя парохії залежить від багатьох чинників. Воно не з’являється само собою. Як у кожному духовному подвигу, над ним необхідно довго і завзято працювати, перш ніж можна буде скуштувати його плодів.
Роль єпископа
Відповідно до літургійного богослов’я та еклезіології, єпископ є головним служителем місцевої церковної спільноти, а тому його служіння має бути іконічним, це значить взірцевим, для кожного священика та вірного, який належить до його єпархії. Важливе завдання єпископа бути іконою Христа, який постійно діє у своїй церкві для освячення вірних та на спасіння світу. Поряд із проповідуванням Слова, преважливим “творінням” єпископа має бути благоговійне богослужіння. Його життя у Христі полягає у першу чергу у живій та автентичній Літургії. Єпископ для своєї місцевої церкви є символом єдності молитви, віри і християнського життя. Проповідь через богослужіння є найкращою проповіддю Христа і нашої віри. У яких інших обставинах, як не у присутності благоговійного молитовного спілкування з небесним Отцем, Слово Христа, яке проповідує архиєрей, стане дієвим для вірних, які прийшли, щоб його прийняти? Служіння єпископа — вислів віри і Христа, а тому єпископ у першу чергу має бути тим, який зберігає рубрики всюди. Його служіння має бути сопричасним (однозгідним) із служінням інших його співбратів-єпископів. Єдність ісповідування віри перед лицем Господа має віддзеркалюватись передусім у єпископському служінні, а тому єпископ в часі Літургії не може придумувати чи впроваджувати чогось нового, не узгодженого із цілістю помісної церкви. Єпископ має бути певний, що вірні автентично розуміють богослужіння. Єпископські літургійні богослужіння добового та річного кола у катедральних храмах мають бути взірцевими, особливо утреня та вечірня у свята за участю єпископа є більш ніж бажаною. Де інше, як не в катедральному храмі, священик та вірні можуть побачити яким має бути богослужіння його церкви?
Літургійне виховання
Існує потреба серйозної літургійної формації в семінарії. Конституція про Святу Літургію вимагає це у 16 пункті наступним чином: Навчання святої Літургії в семінаріях і чернечих домах студій треба ставити між найнеобхіднішими й найголовнішими, а на богословських факультетах — поміж найпершими предметами, та й викладати їх так під оглядом богословським й історичним, як і під духовним, душпастирським та правничим. Крім цього, вчителі інших предметів, перш усього догматичної богословії, Святого Письма, богословії духовної і душпастирської, враховуючи внутрішні вимоги, властиві кожному предметові, нехай стараються так викладати таїнство Христове й історію спасіння, щоб явно виходила їхня пов'язаність з Літургією, а й одність священичого виховання ясніше проявлялася. (КСЛ, 16). Цей заклик соборових отців, здається, все ще є викликом для наших семінарій.
В семінаріях повинен відбуватися належний, добре продуманий літургійний вишкіл. Протягом навчання в семінарії кандидат до священства з року в рік має поглиблювати розуміння богослужіння, вчитися звершувати богослужіння, виробляти навики в співі та літургійних обрядах. Для цього настоятелям семінарій потрібно подбати про достатню кількість навчальних годин, відведених для літургійної практики, церковного співу та уставу богослужінь. При цьому у семінаріях необхідно дбати як про ідеальне богослужіння, так і про конкретні можливості його впровадження у різноманітті пасторальних ситуацій та обставин, у які молодий душпастир потрапляє після ієрейських свячень.
Літургійна катехиза
Необхідними є допоміжні матеріали для ознайомлення та поглиблення знань літургійного життя парохії. Священики і вірні повинні читати богослужбові тексти для того, щоб добре їх розуміти і вміти користати із багатовікового досвіду літургійного життя Церкви. Лише тоді богослужіння будуть формувати осіб. Знання літургійної традиції та намагання благоговійно слідувати її законам дасть священикам та вірним унікальну можливість тісніше єднатися з Христом «у невечірній день Його Царства», як це гарно висловлює у пасхальному каноні св. Йоан Дамаскин. З житія священномученика Йосафата дізнаємось, що він черпав для себе знання богословія з читання богослужбових текстів. Саме тоді, коли насамоті перечитував октоїх і мінею, годинами розважав над ними. Повчальними тут можуть бути також слова іншого святого, а саме Івана Кронштадського, який закінчив семінарію і академію, однак вказує на те, що богослов’я (більш точніше сказати – Бога) пізнав, читаючи богослужбові мінеї. В нашій ситуації добрим форматом для літургійної катехизи вірних у парохіях є журнал “Дорогою молитви”, який вже чотири роки поспіль видають з благословення вл. Ігоря (Возняка) у Львівській архиєпархії і який, за загальним одобренням голів єпархіальних літургійних комісій, сподіваємось, буде поширюватись також і в інших єпархіях.
Надіємось, з Божою допомогою, відновити видання Квартальника Патріаршої Літургійної Комісії, оскільки чуємо від голів єпархіальних комісій про потребу такого видання для формування літургійної свідомості, зокрема серед предстоятелів літургійних спільнот.
Сьогодні, у більшості на Закарпатті, але у довоєнний час також і у нас на Галичині, велика кількість парохіян співають з богослужбових книг, т.зв. Ізборників. Існує потреба друку книжечок у зручному форматі та з великим шрифтом для окремих богослужінь, особливо у час Великого Посту, коли багато людей роблять постанови особливої участі у літургії церкви, як наприклад: Літургія Передшеосвячених Дарів, богослужіння Страсного та Світлого тижня та інші.
Катедральна та монастирська літургійна традиція
Сьогодні наше церковне життя являє хоча й багате різноманіттям обрядів та текстів, але й складне для загального розуміння поєднання монаших та парохіяльних традицій Єрусалимської та Константинопольської катедр, як також монастирів студитського та саваїтського уставів. Ідеалом монастирської традиції є безперервна молитва спільноти чи особи, яка особливим чином присвятила своє життя унікальному способові спілкування з Богом. Вона вимагає перебування у щільному монастирському комплексі, передбачає довшу псалмодію та спільні трапези, передбачає компактну молитовну спільноту. Ідеалом монастирської молитви є контемплятивне споглядання. Ідеалом катедральної традиції є явління Царства Божого в усій його красі та величі. Її учасниками є люди, які живуть у світі і покликані проповідувати Царство Боже у ньому. Піснеспіви монаших спільнот закликають до заглиблення в себе, у нашу грішність перед лицем Бога; катедральні богослужіння — до прослави за творіння, до проповіді преображення світу у Христі. Одні краще підходять до періодів посту і призадуми, інші — для висловлення святкової радості при поминанні величних діл Божих, вчинених Ним для спасіння людини. У цій перспективі ми повинні думати над молитовним життям ієреїв та мирян на парохії. Дуже гарно про це висловився один із провідних літургістів сучасності о. Хуан Матеос: “Найпершою ціллю літургійної реформи в цьому напрямку було б розрізнення двох традицій, парохіяльної та монашої, щоб простий, глибокий та сучасний спосіб відправи утрені та вечірні став знову доступним для Божого люду”3.
Однозгідність літургійних богослужінь
Літургійна традиція УГКЦ у питанні формування літургійної ідентичності дотепер позначена протистоянням та намаганням “просунути своє” двох основних партій: т.зв. “патріархальників” і т.зв. “василіан”. Наслідком цього є нездоровий плюралізм літургійних традицій та перекладів літургійних текстів. Цьому нарешті треба покласти край. І дуже доброю нагодою для цього є запланований синодом УГКЦ план перекладу літургійних текстів. Його треба робити, не оглядаючись на попередні спроби і не прив’язуючись до тої чи іншої “традиції” перекладу. Потрібно створити новий переклад офіційних літургійних текстів нашої церкви. І робити літургійні видання у двох перспективах — для клиру та для людей. Абсолютно неприйнятною є нинішня ситуація, коли священиків зобов’язано до служіння Божественної літургії св. Йоана Золотоустого за певним виданим варіантом тексту, а для вірних не здійснено відповідного видання. Перший крок у цьому напрямку вже робимо через намагання зробити єдиний календар для цілої церкви та через переклад літургійного псалтиря.
Літургійна естетика
Літургія живе красою. Від того, як мовиться слово, звучить піснеспів, від самого естетичного оформлення літургійного простору залежить наше свідчення Христа та Його Царства. Існує проблема дяківського співу, який у дуже багатьох випадках є нечітким та невиразним. Відсутність місць формації майбутніх провідників літургійного співу приводить до того, що дяки не вміють провадити спів спільноти, залучати людей до спільної участі в богослужінні. Наслідком цього є факт, що люди почуваються на богослужінні як в театрі, не відчувають своєї участі у богослужінні. Те саме можна сказати і про естетичне оформлення літургійного простору. Про наші сучасні церкви рідко можна сказати разом із послами св. Володимира: “Ми не знали чи ми на землі, чи на небі”. Богоявлення Христа відбувається також у тому, що Церква, подібно до розкаяної жінки-блудниці, виливає на ноги Христа найкращі пахощі, не економить на естетиці задля інших, безперечно теж дуже важливих вимірів вияву любові до Спасителя.
За 20 років після виходу церкви з підпілля багато було зроблено для формування належних богословських центрів для підготовки священиків і катехитів. Сьогодні прийшов час думати про відповідні навчальні програми для дяків та паламарів. Церковні співці є відповідальні за молитву на парохії в такій самій мірі, як і священики, адже під час вечірні, утрені та інших богослужінь співці виголошують і співають великий об’єм молитовних текстів. Від якості співу дяка значною мірою залежить розуміння вірними богослужбових текстів, а відтак і сама літургійна молитва. Те саме стосується паламарів. Від їхньої літургійної освіти залежить, як виглядатимуть наші храми, через розпис, чистоту та естетичне оформлення яких не в останню чергу формуватиметься літургійна тотожність наших вірних. Сьогодні чини співця, читця та піддиякона є перехідним ступенем до таїнства Рукоположення, але вони цілком можуть стати самостійними благодатними впровадженнями наших вірних до особливого літургійного служіння на крилосі, амвоні та у святилищі.
Літургійний провід парохії
Сучасна парохія функціонує завдяки праці священика, інколи до неї долучається катехит. Вишкіл дияконів, дяків (співців) та паламарів (піддияконів) міг би створити нову модель літургійно-катехитичної праці парохії. Завдяки співпраці цих осіб парохія могла б формувати літургійну поставу її членів, для яких участь у літургійному житті стала б життєво необхідною. Через створення можливостей участі у регулярній літургійній молитві вірні могли б навчатися автентичних форм особистої та спільної молитви. Літургійна традиція, зокрема у її візантійському варіанті, особливо пристосувала свої богослужіння до безпосередньої формації тих, які беруть участь у щоденному богослужбовому житті церкви. Виховання до молитовного життя неможливе без забезпечення достойної участі вірних у самих богослужіннях. Літургійна постава священика, диякона, дяка та паламаря є основним чинником, який буде навчати парохіян любити і плекати молитву. Починати таку катехизу можна із уважного читання літургійних текстів із короткими поясненнями у переддень неділь та головних свят літургійного року.
*За публікацією у Квартальний обіжник. Патріарша літургійна комісія, Львів (березень-квітень) 2012, 4-21.
1 Конґреґація у справах Східних Церков. Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу Канонів Східних Церков, 97 (Львів 1998, с. 86).
2 J. H. Newman. Sermon on the Daily Office // Parochial and plain sermons, у 8-ми томах, т. 3. London - Oxford - Cambridge 1870, с. 310–311.
3 J. Mateos, The Origin of the Divine Office // Worship 41 (1967), 485.

Немає коментарів:

Дописати коментар