Догматичне й практичне значення Літургії Передосвячених Дарів

Марко Блаза,ТІ

Догматичне й практичне значення Літургії Передосвячених Дарів^*

(MissaPraesanctificatorum)

Загально прийнято, що візантійська Літургія Передосвячених Дарів (гр. `Η Θεια Λειτουργια των Προηγιασμενων, ц.-с. Божественная Літургія Преждеосвященных) й латинська Меса Передосвячених Дарів (Missa Praesanctificatorum) – це літургійні чини, які здійснюють у певні, будні, дні Великого Посту та Великого Тижня, коли відсутнє освячення хліба й вина, а св. Причастя уділяють з Дарів, освячених раніше, під час Євхаристії¹.

Відповідно до такого опису, можна було б зробити висновок, що Літургія Передосвячених Дарів є попросту розширеним, більш урочистим обрядом св. Причастя.

Проте, з іншого боку, виринають питання щодо догматичного й практичного значення цієї Літургії, а тоді наведене вище визначення цієї Літургії видається надмірним спрощенням. Чому ж бо тоді у візантійському обряді ця відправа називається Літургією, якщо це слово зарезервоване виключно на означення Євхаристії? Чому Кодекс Канонів Східних Церков допускає можливість прийняття пожертв на Літургію Напередосвячених Дарів, так само як і на Божественну Літургію, тобто Євхаристію²? Подібним є питання, чому й у латинському обряді це літургійне богослужіння назвали Месою Передосвячених Дарів, якщо слово “Меса” у цьому обряді означає Євхаристію? Чому Літургію передосвячених Дарів завжди провадить єпископ або пресвітер, вбраний у повний літургійний одяг, так само як і до служіння Євхаристії?

А, відтак, чи Літургія передосвячених Дарів не є своєрідною посередньою формою між євхаристійним богослужінням, під час якого здійснюється освячення хліба і вина, і звичайним обрядом св. Причастя, яке приймають поза євхаристійною літургією? А якщо це так, то у чому мала б полягати специфіка цієї Літургії?

Щоб дати відповідь на поставлені вище питання, обговоримо насамперед походження та характер цієї Літургії, авторство, час здійснення, а також її структуру у візантійському та латинському обрядах. Лише в такому контексті можна буде висловити, намагаючись дати відповіді на задані запитання, богословські міркування про цю Літургію в догматичному та практичному аспектах.

1.Виникнення й характер Літургії Передосвячених Дарів

У візантійській літургійній традиції в будні Великого Посту (з понеділка по п’ятницю) не можна здійснювати Євхаристійне приношення³, оскільки це богослужіння завжди має радісний і урочистий характер, і вважається також об’явленням Воскреслого Господа своїм учням, які впізнають його по ламанні хліба (пор. Лк. 24: 13-35)⁴. Цей радісний і урочистий характер Божественної Літургії не відповідає характерові Великого Посту, оскільки Нареченого на цей час забрано у вірних (пор. Мт. 9:15; Лк. 5: 34-35). Тому вже Лаодикійський собор, який проходив між 364 і 383 рр. постановив у канонах 49 та 51, що в час Великого Посту (крім субот і неділь) не слід жертвувати хліб і вино, ні теж згадувати торжественно мучеників, що полягало передусім у святкуванні Божественної Літургії, тобто Євхаристії⁵. Таким чином будні Великого Посту на Сході стають алітургійними днями, молитовний простір яких заповнюють лише богослужіння добового циклу, що входять до Часослова⁶, напр. Вечірня, Утреня, Перший, Третій, Шостий та Дев’ятий часи, – але Євхаристійна жертва не здійснюється.

В Олександрії, натомість, на переломі IV-Vстт. у середи й п’ятниці Великого Посту читали вибраний фрагмент Євангеліє, після чого слідувала проповідь, а опісля здійснювали Літургію, – проте без посвячення Дарів (δίχα των μυστηρίων τελετης). В часи Василія Великого (330-379 рр.) своєю чергою в Малій Азії багато вірних збиралося у будні дні Великого Посту на богослужіння і з цієї нагоди питали про можливість приступити до св. Причастя, зокрема у середи й п’ятниці⁷. Отож, витоки Літургії Передосвячених Дарів можна шукати у цій практиці.

Зробити визначення щодо виникнення Літургії Передосвячених Дарів дуже важко. Найправдоподібніше, ця Літургія має східне походження. Можливо, що первісно вона формувалась в околицях Єрусалиму, але не виключено теж, що вона має сирійське або візантійське походження.

Найправдоподібніше вона виникла на переломі V-VIстт. Перша виразна згадка про Літургію Передосвячених Дарів залишилась нам від Олександрійської Церкви, в анонімному творі „Пасхальна Хроніка” від 645 р., де говориться про херувимську пісню „Нині Сили небесні”, введену патріархом Константинополя Сергієм І у 617 р, яку співають підчас цієї Літургії⁸.

Відтак, найправдоподібніше у VII ст., Літургія Передосвячених Дарів вже сформувалась остаточно – і поширилась у східному християнстві настільки, що на Трульському соборі у 692 р. в 52 каноні було визначено: „в усі дні Великого Посту крім субот і неділь і святого дня Господнього Благовіщення служать не інакшу Літургію, як лише Літургію Передосвячених Дарів”⁹.

На підставі останнього можна зауважити, що характер цієї Літургії є дуже особливий – бо, з одного боку, її служать лише у ті дні, коли не можна служити Божественну Літургію, а з другого боку, вона усе ж уможливлює вірним приступити до св. Причастя. Відтак Літургія Передосвячених Дарів є своєрідним компромісом між літургійними днями, коли служиться Євхаристію, й алітургійними днями, коли служать лише лише ті богослужіння, які не передбачають можливості приступити до св. Причастя (напр. Вечірню чи Утреню).

2.Автор Літургії Передосвячених Дарів

Авторство Літургії Передосвячених Дарів приписували, зокрема у першому тисячолітті християнства, багатьом відомим і шанованим святим: св. Якову, Брату Господньому, св. Петрові, св. Марку, св. Василію Великому або св. Атанасію Великому. Деякі з найстарших рукописів зі змістом цієї Літургії приписували її св. Епіфану, єпископу Саламінському, водночас інші – св. Герману І, патріарху Константинополя (715-729 рр.). Сирійська традиція, натомість, авторство цієї Літургії приписувала Северу, патріарху Антіохійському (511-518 рр.), а деякі західні літургісти вважали автором цієї Літургії св. Йоана Дамаскина (бл. 650- бл. 753 рр.).

У більшості рукописів першого тисячоліття взагалі нема згадок про автора Літургії Передосвячених Дарів. Проте від ХІІ ст. більшість рукописів приписують авторство цієї Літургії св. Григорію І Великому, папі (590-604 рр.), званому на Сході Григорієм Діалогосом (Двоєсловом), який ще папою Пелагієм ІІ (579-590 рр.) був призначений постійним представником Апостольської Столиці в Константинополі, де перебував близько 6-7 років (578-584 або 585). Після смерті Пелагія ІІ (590 р.) новим папою став сам Григорій Двоєслов. Хоча Григорій Двоєслов перебував у Константинополі, однак на основі історичних досліджень важко довести, що він є автором Літургії Передосвячених Дарів. Найбільше, що можна припустити, що він систематизував порядок цієї Літургії саме підчас свого перебування у Константинополі¹⁰. Таке значення цьому святому приписує візантійсько-російська і візантійсько-румунська традиція, в якій у завершючій молитві Літургії Передосвячених Дарів (гр. ΄απολυσις, цс. отпуст) згадується св. Григорія Двоєслова, подібно до того як в завершальній молитві Божественної Літургії згадується ім’я її автора – св. Івана Золотоуста або св. Василія Великого¹¹. Більше того в літургійних книгах Румунської Православної Церкви ім’я св Григорія Діалогоса досі стоїть у титулі цієї Літургії¹².

Натомість у візантійсько-українській традиції у кінцевій молитві Літургії Передосвячених Дарів лише в деяких літургійних текстах згадується автора цієї Літургії¹³. У свою чергу у візантійсько-грецькій традиції в кінцевій молитві (΄απολυσις) Літургії Передосвячених Дарів автор її не згадується¹⁴.

3.Час служіння Літургії Передосвячених Дарів

На думку православного богослова Олександра Шмемана, дуже ймовірно, що Літургію Передосвячених Дарів первісно звершували не лише у Великий Піст, але також і в інші пісні періоди літургійного року¹⁵. Проте з огляду на збільшення кількості свят, Євхаристійну Літургію почали святкувати усе частіше, і таким чином Літургія Передосвячених Дарів стала богослужінням, чітко пов’язаним з Великим Постом¹⁶.

Уже наведений вище 52 канон Трулянського синоду 692 р. дозволяє звершувати Літургію Передосвячених Дарів в усі дні Великого Посту, коли не звершують Літургію св. Йоана Золотоустого та Літургію Василія Великого. Відтак, слідуючи цьому канонові, можна було б звершувати Літургію Передосвячених Дарів в усі будні дні Великого Посту.

На практиці, однак, виробився звичай, що цю Літургію відправляють насамперед у середи й п’ятниці Великого Посту¹⁷ – крім Великої П’ятниці, яка завжди є алітургійним днем¹⁸. Більше того, відповідно до загальноприйнятого звичаю, звершувати цю Літургію дозволено також у понеділки, вівторки й четверги Великого Посту, зокрема коли у ці дні є свято із полієлеєм¹⁹ або храмовий чи монастирський празник. До категорії свят з полієлеєм зараховують м. ін. свята св. Харлампія (10 лютого), усікновення та другого віднайдення голови св. Йоана Хрестителя (24 лютого), святих 40 мучеників (9 березня), св. Григорія Двоєслова (12 березня) й навечір’я Благовіщення (24 березня). Окрім цього Літургію Передосвячених Дарів служать у четвер 5-го Тижня Великого Посту²⁰ й у Великий Понеділок, Великий Вівторок і Велику Середу.

Згідно, однак, із прийнятим звичаєм понеділок і вівторок 1-го тижня Великого Посту²¹ – завжди алітургійні дні, й у ці дні взагалі не можна здійснювати Літургії Передосвячених Дарів, подібно як і у Велику П’ятницю²². (Алітургійними днями теж є решта понеділків, вівторків і четвергів Великого Посту, якщо тільки в них не звершують з причини свята, співпадає із цим днем, Літургії Передосвячених Дарів²³).

За своєю природою Літургія Передосвячених Дарів є вечірнім богослужінням, бо – на противагу служінню Євхаристії, яку звичайно служать перед полуднем, – вона є продовженням Вечірні. А відтак, з огляду на строге дотримання євхаристійного посту, прийняття Причастя на Літургії Передосвячених Дарів вимагало від її учасників цілковитої стриманості від їжі та пиття упродовж цілого дня. Такої ж стриманості вимагала Євхаристія, яку звершували після Вечірні перед Христовим Різдвом і перед Богоявленням, у Великий Четвер і Велику Суботу, а також на свято Благовіщення, якщо воно випадає на будній день (тобто з понеділка по п’ятницю) Великого Посту. Однак тепер Вечірні, поєднані з Євхаристією, у ці дні зазвичай звершують перед полуднем, що, треба зауважити, є абсолютним порушенням внутрішньої логіки літургійного служіння. Це стосується теж і Літургії Передосвячених Дарів яку тепер теж часто звершують перед полуднем²⁴.

4.Структура Літургії Передосвячених Дарів у візантійському обряді

Якщо Літургія св. Йоана Золотоустого і Літургія св. Василія Великого складаються з проскомидії (званої теж протезис)²⁵, Літургії катухеменів і Літургії вірних, то Літургію Передосвячених Дарів починає одразу Літургія катехуменів, в рамках якої звершують Вечірню і проскомидію²⁶. За Літургією катехуменів слідує Літургія вірних, суттєвим пунктом якої є Великий Вихід, тобто перенесення раніш освячених дарів на вівтар та обряд св. Причастя. Перед Літургією Передосвячених Дарів звершують Третій, Шостий, Дев’ятий Часи, т.з. Ізобразительні Псалми, тобто Пс. 102 і 145²⁷ і проспівування „Блаженств” (Мт. 5: 3-12)²⁸. Перед Літургією усі ієреї та диякони, які готуються до служіння²⁹, вбирають повні літургійні шати – так, як до служіння Євхаристії, але при своєму убиранні вони не мовлять жодних молитов, тільки, вбираючи деякі окремі елементи літургійного одягу, мовлять: „До Господа наші молитви”³⁰.

Безпосередньо перед початком Літургії Передосвячених Дарів молитви, що звичайно їх мовлять перед служінням Євхаристії, опускають. Але з іншого боку, Літургію Передосвячених Дарів починає возглас „Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків” – як і кожну Євхаристію.³¹ Після цього виголосу починається Вечірня. Далі йде Пс. 103, під час співу якого ієрей стає перед Святими Вратами та потиху мовить вечірні молитви, однак оминаючи перші три, бо їх він мовитиме пізніше, під час ектенії³². Потім диякон, а якщо він відсутній, то сам ієрей, мовить Велику єктенію³³, після якої починається Проскомидія (звана теж протезис), тобто приготування Передосвячених дарів. Підчас Проскомидії співці рецитують три анафори, між якими священик чи диякон мовить три Малих єктенії. Ці антифони – це три статії 18 катизми Псалтиря чи так звані “степенні” псалми: Пс. 119-123, Пс. 124-128 та Пс. 129-133³⁴. У рамках Проскомидії ієрей витягує з дарохранительниці передосвячені Дари³⁵ і кладе їх на дискос. Обряд проскомидії здійснюють – подібно й, як підчас Євхаристії, – на особливому бічному столі, який грецькою називають προθεσις і жертвенник – церковно-слов’янською мовою. Підчас Проскомидії Літургії Передосвячених Дарів ієрей вливає, нічого не проказуючи, до чаші вино й трошки води. Відтак кладе на дискос т.зв. звізду³⁶ і покрівець, не мовлячи звичайних молитов приготування Дарів, а лише молитву: „Молитвами святих отців наших, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас”, оскільки це є приготуванням освячених попередньо Дарів, тобто досконалої і довершеної Жертви, до якої нічого нового жодна звичайно читана молитва підчас проскомидії на євхаристії не може ні внести, ні додати³⁷. Після проскомидії й антифонів слідує остання, третя мала єктенія, а після неї співають псалми, які складають суть візантійської Вечірні, а саме Пс. 140, де згадується приношення в єрусалимському храмі кадильної жертви: „Нехай направиться молитва моя, як кадило, перед тобою, підношення рук моїх, жертва вечірняя” (Пс. 140: 2). Потім ідуть Пс. 141, 129, 116 разом зі стихирами³⁸, за якими слудує Малий Вихід. Звичайно цей вихід відбувається з кадильницею, як підчас Вечірні³⁹. Але коли на Літургії Передосвячених Дарів читають Євангеліє, замість кадильниці виносять Євангеліє. Після Малого Виходу і співу головного піснеспіву Вечірні „Світе тихий” (Φως `ιλαρον) співають прокимен⁴⁰, тобто короткий антифонний псалом⁴¹. Далі у чині Літургії Передосвячених Дарів іде перше читання зі Старого Завіту, т.зв. Паремія⁴²: з книги Бт. (а у Великий Понеділок, Вівторок і Середу – із Вх.), а після неї співають другий прокимен. Далі ієрей, стоячи перед вівтарем повернутий до Сходу, тобто лицем від людей, й тримаючи в обох руках свічі і кадильницю, та благословляючи ними, робить возглас: „Премудрість, прості!” Відтак повертається на Захід, тобто лицем до людей, стаючи у Царських Вратах, благословляє вірних свічею і кадильницею, кажучи: „Світло Христове просвічує всіх”. Потім, коли є такий звичай, вірні роблять три доземні поклони. Після благословення читають другу Паремію з Прип. (у Великий Понеділок, Вівторок і Середу – з Йов)⁴³. Якщо наступного дня є якесь свято, тоді безпосередньо після цієї Паремії зачитують чергові читання зі Старого Завіту (Паремії), пов’язані з цим святим. Після Паремій співають знову Пс. 140, зразу починаючи з 2 стиха: „Нехай направиться молитва моя, як кадило перед Тобою, підношення рук моїх, жертва вечірняя”. Згідно з олександрійською Пасхальною хронікою від 645 р. спів цього стиха творив початок Літургії Передосвячених Дарів у 617 р. Цей спів у свою чергу, згідно із деякими літургістами, міг бути Алілуарієм⁴⁴, який передує читанню Євангеліє або прокименом, який передує читанню Апостола⁴⁵ на Літургії. Однак, повторний спів Пс. 140: 2-4b можливо є залишком ранньої стадії розвитку Літургії Передосвячених Дарів й виник він у ті часи, коли вона урочистого характеру ще не мала, а обмежувалась лиш до того, що в час Вечірні роздавали св. Причастя, і саме тоді як причастний (τò κοινωνικòν)⁴⁶ співали ці стихи. Якщо наступного дня є свято, то після повторного співу Пс. 140: 2-4b читають Апостол і Євангеліє. Натомість у Великий Понеділок, Вівторок і Середу читають лише Євангеліє, толі як Апостол відсутній⁴⁷. Потім за чергою слідують єктенії: усильна, за оглашенних, за просвічених⁴⁸ – і відіслання оглашенних і просвічених.

Дві малі єктенії за вірних розпочинають Літургію вірних; після них слідує Херувимська пісня: „Нині сили небесні”, підчас співу якої передшеосвячені Дари переносять з бічного столу (гр. προθεσις, ц.-с. жертвенник) на престіл. Переносячи передосвячені Дари, ієрей несе дискос над головою, а чашу на рівні грудей – бо у чаші лише непосвячене вино⁴⁹. Вірні в цей час стають на коліна чи, там де є такий звичай, припадають лицем до землі⁵⁰. Після перенесення передшеосвячених Дарів на престіл слідує Благальна єктенія⁵¹ – прохання, які творяться підчас неї, характерні як для Вечірні⁵², так і для Євхаристії⁵³.

По ектенії мовлять Господню Молитву, після якої слідує обряд св. Причастя. Після слів „Передшеосвячене святеє святим” ієрей розділює т.зв. Агнець⁵⁴ на чотири частини, і одну з них занурює в чашу із непосвяченим вином, після чого диякон, а якщо його немає, сам ієрей вливає, нічого не промовляючи, до цього вина гарячу воду (гр. ζεον, ц.-с. теплота). Після цього обряду слідує св. Причастя духовенства. Однак служитель (диякон, а якщо його немає – ієрей), який після Літургії Передосвячених Дарів споживатиме залишок євхаристійних дарів, підчас св. Причастя духовенства, не п’є вина із чаші. Бо, як повчають наявні літургійні приписи, хоча в чаші вино й було освячене через занурення до нього Господнього Тіла, однак переісточення цього вина у Господню Кров не відбулось, оскільки над цим вином не було вимовлено слів освячення⁵⁵. А тому цього вина служитель, який після закінчення Літургії повинен спожити решту євхаристійних дарів, не може пити, щоб не зламати євхаристійний піст. Натомість решта служителів п’ють вино, однак не вимовляючи при цьому жодних слів.

Після св. Причастя духовенства освячені Дари з дискосу занурюють у чашу, а далі слідує св. Причастя вірних, яке уділяють так само, як на Євхаристійній літургії⁵⁶. Після св. Причастя Дари переносять на бічний вівтар (гр. προθεσις, ц.-с. жертвенник), відтак мовлять Благодарну єктенію з возгласами, характерними і для Євхаристії⁵⁷, і для Вечірні⁵⁸, заамвонну молитву й молитви, що їх мовлять на закінчення Вечірні⁵⁹. Після заамвонної молитви диякон, а якщо його немає, після закінчення Літургії сам ієрей споживає євхаристійні Дари, які залишились після св. Причастя вірних.

5.Походження і структура Меси Передосвячених Дарів в латинському обряді

У латинському обряді Месу Передосвячених Дарів звершують лише один раз у рік – у Велику П’ятницю. Вже папа Інокентій І (401-417 рр.) в листі до єпископа Дементія писав про те, що на Заході існує апостольська традиція, за якою Євхаристії у Велику П’ятницю й Велику Суботу не звершують⁶⁰. Первісно у ці дні також не уділяли св. Причастя. Однак з плином часу у Велику П’ятницю почали уділяти св. Причастя в Галії і Франконії, а в VIIIст. також у головних церквах Риму. Однак на папських Літургіях Великої П’ятниці св. Причастя почали уділяти аж на переломі ХІІ-ХІІІ стт.

Можливо, ця практика привилась під впливом візантійської, де Літургія Передосвячених Дарів вже була поширена. Правдоподібно, однак, що з огляду на загострення приписів стосовно євхаристійного посту, які наказували кожному християнину утриматись від будь-якого споживання їжі й пиття (навіть води) від півночі до прийняття св. Причастя, значно спадала кількість вірних, які приступають до св. Причастя підчас Літургії Великої П’ятниці, так що від 1622 року св. Причастя на Месі Передосвячених Дарів приймав вже лише ієрей, який її служив, а саме богослужіння цієї Літургії було перенесене на ранкові години.

Лише у 1955 році Пій ХІІ, реформуючи обряди Пасхального Трідууму, знову повернув практику св. Причастя для всіх вірних під час Меси Передосвячених Дарів та переніс звершення цієї Літургії з дополуденних годин на пополудень. Подібно він зробив те саме з св. Месою Господньої Вечері у Великий Четвер. Натомість св. Месу Пасхальної Вігілії (кануну), яку до того часу звершували у Велику Суботу в години до полудня, Пій ХІІ наказав служити у Велику Суботу після заходу Сонця. Бо реформа богослужінь Пасхального Трідууму була значною мірою пов’язана з полегшенням приписів щодо євхаристійного посту, у 1959 році його вже було скорочено до 3 годин і стосувався він твердої їжі й алкогольних напоїв, а зараз він повинен тривати принаймні одну годину⁶¹.

Ці та пізніші, зокрема пов’язані з ІІ Ватиканським Собором літургійні реформи старались відтак виявити глибокий богословсько-літургійний вимір Великої П’ятниці та Меси Передосвячених Дарів, яку звершували в цей день, а також Великої Суботи, єдиного алітургійного дня, коли в латинському обряді Євхаристії ані звершують, ані не приймають.

Месу Передосвячених Дарів у літургійних книгах тепер найчастіше називають Літургією на честь Господніх Страстей, її творять три головні, спільні для всієї латинської Церкви частини: Літургії Слова, Адорації [Поклоніння] Хресту та св. Причастя⁶². Цю великоп’ятничну Літургію слід звершувати біля 15 години або пізніше, що пов’язане насамперед з годиною смерті Спасителя (Мт. 27: 46; Мк. 15: 34). Крім цього Меса Передосвячених Дарів у латинському обряді, подібно як у візантійському, є тісно пов’язана з Вечірнею. Однак, якщо Літургія Передосвячених Дарів у візантійському обряді з Вечірнею поєднана, то в латинському обряді Меса Передосвячених Дарів як би замінює Вечірню⁶³.

Перед початком служіння Літургії на честь Господніх Страстей ієрей і диякон убирають повні літургійні ризи червоного кольору, як до служіння Євхаристі⁶⁴. Після чого вони у тиші направляються до вівтаря та після віддання йому честі припадають до землі лицем або приклякають. Далі слідує орація [моління], й одразу після неї – Літургія слова: перше читання (Іс 52: 13-53,12), респонсорний псалом (Пс. 30), друге читання (Євр. 4: 14-16; 5: 7-9), спів перед Євангелієм (Флп. 2: 8-9) та Євангеліє – Господні страсті за Йоаном (Йо. 18: 1 – 19: 42). Після Євангелія можливі проголошення короткої проповіді і хвилина молінь у тиші. Літургію Слова закінчує урочиста загальна молитвою, вона полягає в тому, що після чергової інтенції [наміру-прохання], виголошеної дияконом, вірні моляться у тиші, а після кожної тихої молитви вірних ієрей вимовляє орацію, тримаючи підійнятими розкинуті руки.

Після загальної торжественної молитви йде друга частина Літургії – на честь Господніх Страстей, тобто Адорація Хреста. Вірним Хрест насамперед демонструють. Підчас показу Хреста служитель тричі проспівує: „Ось Древо Хресне, на якому зависло Спасіння світу”, на що вірні щоразу відповідають: „Ідімо з миром”. Відтак духовенство й вірні процесійно проходять перед Хрестом і віддають йому честь. Співають у цей час м.ін. гімн „Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас”.

Після Адорації Хреста слідує св. Причастя. На досі оголений вівтар кладуть обрус, і на нього ставлять корпорал [під’євхаристійний обрус] та месалій. Тоді диякон або, якщо його немає, сам ієрей переносить Господнє Тіло з місця переховування на вівтар. Опісля чого відмовляють Господню Молитву з емболізмом [завершенням]: „Спаси нас Господи від усякого зла” – й відповіддю вірних: „Бо Твоє є Царство, і сила і слава на віки вічні”. Молитву про мир, знак миру та спів „Агнцю Божий, ...” на цій Літургії опускають, отож ієрей одразу відмовляє потиху молитву перед св. Причастям („Господи Ісусе Христе, хай прийняття Твого Тіла...”). Відтак він приклякає, бере Малу Гостію⁶⁵ і тримаючи її дещо піднесеною, повернутий до людей, мовить: „Це Агнець Божий, який гріхи світу забирає. Блаженний, хто покликаний на Його шлюбну вечерю” – та разом із вірними мовить один раз молитву: „Господи, я негідний, щоб Ти прийшов до мене, але скажи лише слово, і моя душа буде оздоровлена”. Далі служитель приймає Господнє Тіло, після чого роздає св. Причастя духовенству та вірним. Коли вірні приймуть св. Причастя, він вміщує Найсвятіші Тайни у табернакул [дарохранильницю]. По Молитві після Причастя служитель відмовляє молитву за вірних, й у тиші відходить із помічниками до ризниці⁶⁶.

Порівнюючи сучасну структуру Меси Передосвячених Дарів латинського обряду з Літургією Передосвячених Дарів у візантійському обряді, можна зауважити певну принципову подібність, зокрема стосовно великопосного характеру цієї Літургії, її тісного зв’язку з Вечірнею, проголошенням Божого Слова у її першій частині та щодо самого обряду св. Причастя в наступній її частині, як також одягу служителів.

Однак здається, з іншого боку, що сучасне богослужіння Літургії Великої П’ятниці на честь Господніх Страстей у латинському обряді відхилилася від первісної цілі та функції, яку Меса Передосвячених Дарів Великої П’ятниці виконувала у цьому обряді колись. Вже навіть сама назва „Меса Передосвячених Дарів” не відома і не відчитується в латинській літургійній традиції, у якій з бл. ХІ ст. поширюється існуюча досі практика допущення вірних до св. Причастя з Дарів попередньо освячених, підчас дійсно звершеної Євхаристії⁶⁷. Крім цього у сучасній Месі Передосвячених Дарів у латинському обряді ритуал св. Причастя дуже спрощено. У цьому контексті можна, наприклад, зауважити брак чаші з непосвяченим вином, котре споживають в час цієї Літургії у візантійському обряді, де й сам ритуал св. Причастя є більш розгорнутим, ніж у латинському обряді.

Для того, щоб краще зрозуміти сенс і символіку Меси Передосвячених Дарів латинського обряду, слід теж ознайомитися з деякими її істотними елементами, що були у ній присутні аж до реформи Пія ХІІ у 1955 р. До того часу доволі поширена була назва „Меса Передосвячених Дарів”⁶⁸, Вона складалася з трьох частин: Меси катехуменів, Адорації Хреста та св. Причастя, яке в точному сенсі й називалося Месою Передосвячених Дарів. Якщо за своєю принциповою будовою перші дві тогочасні частини цієї Літургії відповідають сучасній Літургії Слова й Адорації Хреста, то колишня третя частина, тобто обряд св. Причастя, був більш тоді розгорнутий, ніж тепер. Після Адорації Хреста шикувалась процесія, що прямувала до місця переховування Найсвятіших Тайн, звідки чашу, в якій була велика Гостія, посвячена спеціально для цієї Літургії у час Меси Великого Четверга, служитель переносив на вівтар. У цей час співали гімн Vexilla Regisprodeunt (Підноситься Знамено Царя). Підходячи до вівтаря, ієрей ставив на ньому чашу, клякав і обкаджував її. Далі, стаючи, він у тиші клав Гостію на корпорал, і до порожньої вже чаші вливав вина та трохи води, нічого не кажучи й не роблячи над чашею знак хреста. Потім диякон накривав чашу пов’язкою, а ієрей обкаджував дари і вівтар, мовлячи ті ж молитви, які мовили тоді підчас урочистої Меси зі співслужінням⁶⁹. Однак на відміну від початку урочистої Меси зі співслужінням на Месі Передосвячених Дарів після обкаджування дарів і вівтаря служителя не обкаджували, а руки він омивав у тиші, не мовлячи Пс. 25, 6-12. Далі служитель схилявся перед покладеними на вівтар дарами, кажучи: „У дусі покори й зі сокрушеним серцем, прийми нас, Господи. Хай наша Жертва перед тобою сьогодні буде так складена, щоб милою стала Тобі”⁷⁰. Служитель потім повертався лицем до людей, кажучи: „Помоліться, браття, щоб мою і вашу Жертву прийняв всемогучий Бог Отець”. Потім розвертаючись одразу до вівтаря, продовжував: „Спонукані спасительним наказом й навчені Божим повчанням, насмілюємося мовити”. Відтак ієрей мовbв Господню Молитву без прохання „але визволи нас від лукавого”, яке відмовляли вірні. Після емболізму „Просимо, визволи нас, Господи” під Гостію, що досі лежала на корпоралі, ієрей підкладав патену (лат. літургійний аналог дискоса, однак із вищими краями – прим. перекл.). Далі служитель підносив Гостію так, щоб її міг побачити народ, після чого розламував її на три частини. Останню з них занурював до чаші, однак нічого не вимовляв. Возглас „Мир Господній хай завжди буде з вами” і спів „Агнче Божий” оминалося. Після звичайних молитов⁷¹ служитель споживав Гостію, кажучи „Тіло Господа нашого, Ісуса Христа, нехай обереже мою душу для життя вічного”. Далі без слів служитель випивав вино з чаші. Відтак із молитвою „Що ми прийняли устами” робив очищення чаші, після чого служитель зі співслужачими відходили у тиші до захристії [паламарки]⁷². Після Літургії молились Вечірню й оголювали вівтар⁷³.

6.Догматичні та практичні висновки

У контексті поставлених у вступі цієї статті питань, та після представлення походження, характеру, авторства, часу звершення й структури Літургії Передосвячених Дарів у візантійському обряді та Меси Передосвячених Дарів в латинському обряді, далі вкажемо на деякі суттєві висновки догматичного й практичного планів, зроджені богословськими рефлексіями щодо цієї Літургії.

6.1. Посвячення вина підчас Літургії Передосвячених Дарів?

На основі зобов’язуючих літургійних приписів візантійського обряду диякон, а якщо його немає – сам ієрей, який після Літургії Передосвячених Дарів повинен спожити євхаристійні дари, які залишаються, не п’є вина із чаші підчас св. Причастя духовенства, щоби не порушувати євхаристійного посту. Бо хоча в рамках обряду св. Причастя ієрей занурив частички освячених Дарів до чаші з неосвяченим вином, через що це вино стало освяченим, проте переісточення цього вина у Господню Кров не відбулося, оскільки над цим вином слів освячення не було вимовлено⁷⁴. У цьому контексті з’являється питання про сенс вживання вина в Літургії Передосвячених Дарів візантійського обряду. У свою чергу в латинському обряді внаслідок реформи Пія ХІІ 1955 р. обряд св. Причастя на Месі Передосвячених Дарів було спрощено та принагідно відмовилися від чаші з неосвяченим вином, оскільки воно слугувало лише для запивання спожитої, освяченої служителем Гостії. Натомість у візантійському обряді це неосвячене вино зараз слугує для запивання св. Причастя, яке споживають священнослужителі, а при св. Причасті вірних це вино дозволяє забезпечити євхаристійним дарам ту ж консистенцію, яку вони мають підчас Причастя на Євхаристії. Завдяки цьому ієрей уділяє св. Причастя вірним ложечкою в ідентичний спосіб, що й на Євхаристії⁷⁵. Однак з огляду на те, що вино у чаші неосвячене, подібний спосіб уділювання св. Причастя вірним може вести до чисто казуїстичних питань, як то: чи не можна говорити про порушення євхаристійного посту вірним, який приймає св. Причастя, якщо на його язик спершу потрапила крапля неосвяченого вина, й лише після неї освячене Тіло? У цьому контексті здається, що вживання чаші з неосвяченим вином на Літургії Передосвячених Дарів у візантійському обряді має певні переваги, хоч також і творить проблеми як богословського, так практичного характеру. З іншого боку, виникає питання: чи присутність чаші з неосвяченим вином на Літургії Передосвячених Дарів мала впродовж віків те саме значення і завдання, що й сьогодні? Чому на цій літургії як у візантійській традиції, так і в латинській вживали чашу із неосвяченим вином? Звідки в латинському обряді у тексті Меси Передосвячених Дарів, що був у вжитку до реформи, яку в 1955 р. провів Пій ХІІ, взялися тексти, читані підчас Євхаристії, та пов’язані з принесенням Жертви? (йдеться про момент, коли ієрей схилявся перед дарами, принесеними на вівтарі, кажучи: „У дусі покори та зі сокрушеним серцем прийми нас, Господи. Хай наша жертва так буде Тобі сьогодні принесена, щоби була мила Тобі”, й далі повертався лицем до народу, кажучи: „Помоліться, браття, щоб мою і вашу Жертву прийняв всемогутній Бог Отець”⁷⁶. Чи приносив ієрей підчас цієї Літургії Жертву? Однак, щоб говорити про принесення євхаристійної Жертви, підчас Літургії повинно відбутись освячення дарів⁷⁷. Проте, якщо б підчас Літургії Передосвячених Дарів відбулось посвячення дарів, то чим би ця Літургія мала різнитися від Євхаристійної Літургії?

Дуже ймовірно, що причин виникнення Літургії Передосвячених Дарів слід шукати у перших часах переслідування Церкви, коли християни часто, якщо не щоденно, приймали св. Причастя вдома. З цією метою після недільної Євхаристії Господнє Тіло вони брали із собою. Могли також брати з собою Господню Кров, але це безсумнівно було більш складним із практичного огляду. Туртуліан (бл.150 – бл. 220 рр.) та Василій Великий (330 -379 рр.) згадують про споживання у приватним домах лише Господнього Тіла. Найімовірніше з практики св. Причастя в приватному домі, яке вірні уділювали собі навзаєм, пізніше виникла Літургія Передосвячених Дарів⁷⁸.

Одне із найстарших і серйозних джерел стосовно Літургії Передосвячених Дарів походить із ХІ ст. – це лист, написаний невідомим Константинопольським патріархом до певного єп. Павла Калліполійського (місцевості у південній Італії). Патріарх пише, що до Літургії Передосвячених Дарів підчас Євхаристії у неділю готується Господнє Тіло, якого однак не насичують Господньою Кров’ю. Він пише, що в цьому нема потреби, оскільки Літургія Передосвячених Дарів здійснюється лише через посвячення чаші⁷⁹. Однак далі він пише, що приготовляючи св. Причастя підчас Євхаристійної Літургії для пустельників і хворих, що перебувають у своїх домах, Господнє Тіло насичують Господньою Кров’ю. Іншим важливим свідоцтвом є відповідь патріарха Константинополя Михайла ІІ Куркуаза (1143-1146 рр.), що міститься в „Повідомленні Цісареві”, де він написав, що в неділю Великого Посту приготовляється на Літургію Передосвячених Дарів Господнє Тіло, на яке не наливають ні краплини Господньої Крові. Господнє Тіло так зберігається аж до часу, коли звершують Літургію Передосвячених Дарів. І вже підчас цієї Літургії ієрей занурює Господнє Тіло до чаші, та в той спосіб вино перетворюється у святу Господню Кров і його вважають переісточеним (признается прелагающимся)⁸⁰.

Наведені свідоцтва є важливими, оскільки походять із Константинополя, який був у той час літургійним центром християнського Сходу. Подібні свідоцтва маємо з Едесси на рубежі VII – VIII ст., а також з Риму⁸¹. Отож ця традиція була відома всій Церкві.

Проте, з іншого боку, існуюча в латинській літургійній традиції практика освячення вина через змішування, звана consecratio per commixtionem або consecratio per contactum була радше пов’язана з самою Євхаристійним богослужінням, ніж із Месою Передосвячених. Оскільки дбайливо дотримувалися давньої практики, щоб на Євхаристії посвячувати лише одну чашу з вином (принцип unitas calicis), то приготовлялося також кілька чаш із непосвяченим вином, посвячення яких здійснювали через додавання до них частинки Господньої Крові або занурення частки Господнього Тіла. Також багато контроверсій й дискусій викликала на Заході молитва, яку вимовляли підчас самого змішування Видів на Євхаристії – через слово consecratio, яке вона містила⁸².

У візантійській літургійній традиції, у свою чергу, згідно із вказаними свідоцтвами можна зауважити, що існувало два види передосвячених дарів: першим з них було Господнє Тіло, не насичене Господньою Кров’ю, призначене виключно для звершення Літургії Передосвячених Дарів, а другим видом – Господнє Тіло, насичене Господньою Кров’ю, що було призначена для причастя пустельників або хворих. Підчас Літургії Передосвячених Дарів ієрей занурював частицю Господнього Тіла, не насиченого Господньою Кров’ю, до чаші з неосвяченим вином, не вимовляючи слів посвячення. Згідно з існуючими джерелами, після занурення Господнього Тіла до чаші, ієрей лише вимовляв: „Причастя Святого Духа” або „Благословенний Бог наш, завжди, нині і повсякчас, і на віки віків”⁸³.

Проте з кінця ХІІ ст. практика насичення Господньою Кров’ю Господнього Тіла, призначеного для Літургії Передосвячених Дарів, стає щораз більш відома. Припускають, що це було пов’язане з сильним поширенням уділювання передше освячених дарів не лише хворим, але й навернутим з єресі, подругам підчас шлюбу, цісарям підчас коронації, високим державним урядникам у день призначення та нарешті людям, які постили до вечора. Однак це насичення Господньою Кров’ю Господнього Тіла мало завданням лише збереження краплі Господньої Крові з звершеної Євхаристії. Попри це надалі вважали, що першість належить практиці, якої притримувались в Константинополі, – щоб Господнього Тіла, призначеного для Літургії Передосвячених Дарів, не насичувати Господньою Кров’ю⁸⁴. Бо вплив на зміну богослов’я і практики стосовно Літургії Передосвячених Дарів мала насамперед схоластична теологія. Під її впливом православний київський митрополит Петро Могила у 1646 р. повчав у Євхалогіоні⁸⁵: Коли [ієрей] із чаші п’є чи подає диякону, нічого не каже, бо це є звичайним вином, а не Господньою Кров’ю, що вживається чисто з ритуальних причин, замість полоскання уст⁸⁶. Своєю чергою у московському Літургіконі⁸⁷ від 1676 р. про вино в чаші написано, що воно освячене через вкладення до нього часточки [освячених Видів], але не переісточене (не пресущественно) в Господню Кров, оскільки не було над ним вимовлено слів освячення, як це є на Літургіях Василія Великого та Йоана Золотоустого⁸⁸. Це вчення досі є зобов’язуючим у візантійсько-російській літургійній традиції.

У розбіжностях щодо способу підходів до чаші на Літургії Передосвячених Дарів є чотири принципово відмінні практики візантійської літургійної традиції. У візантійсько-грецькій традиції практикується освячення через змішування (consecratio per commixtionem), і тому вино у чаші трактують як Господню Кров⁸⁹. У візантійсько-російській традиції вино в чаші вважають лише поблагословенним, і тому його споживають без промовлювання будь-яких слів, а представники духовенства, які повинні спожити євхаристійні дари після св. Причастя вірних, щоб не зламати євхаристійного посту, до того часу не п’ють вина з чаші. У візантійсько-українській традиції духовенство вина з чаші взагалі не споживає, що прямо вказує на те, що це вино не вважається посвяченим⁹⁰. Натомість у візантійсько-румунській традиції вино в чаші не трактують як посвячене, хоча трапляється, що це вино споживають усі представники духовенства⁹¹. Але, з іншого боку, у візантійсько-румунській традиції буває, що св. Причастя вірним уділяють виключно Тілом Господнім з дискосу.

Із цих рефлексій виникає, що Літургія Передосвячених Дарів з догматичної та практичної точок зору має безсумнівно нижчий ранг, ніж повна відправа Євхаристії, але з іншого боку вона не є звичайним обрядом св. Причастя, уділюваного поза Євхаристією. А тому Літургія Передосвячених Дарів візантійського обряду не є звичайною Вечірнею, поєднаною з обрядом св. Причастя. Про специфічний ранг цієї Літургії до того ж може свідчити й факт, що літургійні приписи дозволяють єпископу підчас її звершення уділяти дияконські свячення⁹².

Вплив схоластичного богослов’я на ставлення візантійських церков до вина на Літургії Передосвячених Дарів та на питання щодо напоювання чи не напоювання частиць Кров’ю Господньою все таки не був остаточним і сам чин Літургії зберіг давню Константинопільську традицію освячення вина через занурення у нього Тіла Христового, бо, незважаючи на приписи щодо причастя священнослужителів та практики напоювання агнців чи її відсутності, у подячній молитві вірних після причастя, яка само собою давніша за дискусії про слова освячення вірні дякують Христові за причастя “Пречистого Тіла і Чесної Крові, пролитої за весь світ на відпущення гріхів”.

Отож чи не слід було б повернутися до первісного вчення про посвячення вина per commixtionem підчас Літургії Передосвячених Дарів, якщо і досі для збільшення кількості свяченої води практикують змішування її з непосвяченою водою або ж доливання посвяченої хрещальної олії до непосвяченої олії з метою збільшення її кількості⁹³? Та, можливо, власне освячення вина per commixtione й має бути вершиною та суттю Літургії Передосвячених Дарів? Чи задля уникнення зловживань вчення про освячення вина per commixtione не слід було б обмежити виключно до Літургії Передосвячених Дарів, яку звершує єпископ чи пресвітер у повних літургійних ризах, як до Євхаристійного богослужіння? Чи відтак в латинському обряді не слід було б на Літургії Передосвячених Дарів вернутися до практики вживання чаші із неосвяченим вином?

6.2.Приймання пожертв на відправу Літургії Передосвячених Дарів

Подібно, як і в Кодексі Канонічного Права, що зобов’язує в латинській Церкві, Кодекс Канонів Східних Церков дозволяє приймати пожертви на відправу Євхаристії. Крім того ККСЦ стверджує, що можна також, якщо так дозволяє законний звичай, приймати пожертви за Літургію Напередосвячених дарів (...)⁹⁴. Тут, у контексті існуючої в латинському обряді практики можливості прийняття пожертв (стипендій) виключно на Євхаристію, зроджується кілька запитань⁹⁵. Бо закон східних католицьких Церков вказує не так на те, що саме прийняття пожертв (стипендій) пов’язане власне з Євхаристією, як на загальну поширеність цього звичаю в Церкві. І звичай прийняття пожертв на Євхаристію на Сході є настільки поширеним, що у багатьох регіонах як католицькі візантійського обряду, так навіть і православні ієреї, з огляду на чисельно прийняті пожертви, почали звершувати Євхаристію у будні Великого Посту (з понеділка по п’ятницю), коли звершення Євхаристії літургійні приписи забороняють⁹⁶.

Однак, з іншого боку, законодавство східних католицьких Церков показує, що якоїсь суттєвої взаємозалежності між пожертвою (стипендією) та відправою Євхаристії зауважити неможливо і що, ймовірно, не можна було б заборонити прийняття пожертв і на звершенні Утрені чи Вечірні або іншого богослужіння, якщо такий звичай б десь існував⁹⁷. Якщо згідно з сучасним католицьким і православним богословськими вченнями прийнято, що підчас Літургії Передосвячених Дарів освячення вина немає, це означає, що ця пожертва (стипендія) більш пов’язана зі звичаєм, ніж із самим освяченням дарів. Ця пожертва Літургії Передосвячених Дарів не є навіть тісно пов’язаною з прийняттям ієреєм на цій Літургії св. Причастя, тоді як східне законодавство могло б також дозволити приймати св. Причастя в намірі жертводавця.

На значення звичаю Церкви у цьому питанні вказує також той факт, що якщо Кодекс Канонів Східних Церков допускає можливість прийняття пожертв на Літургію Передосвячених Дарів, то латинський Кодекс Канонічного Права не робить цього для Літургії Передосвячених Дарів, яку відправляють у Велику П’ятницю. Однак, чи слід було б повертати чашу з неосвяченим вином на Месі Передосвячених Дарів, щоб могти приймати пожертву за неї, якщо б у латинському обряді повертатися до первісного вчення про освячення вина підчас Літургії Передосвячених Дарів per commixtione разом із збереженням дозволу прийняття пожертви на цю Літургію?

6.3.Євхаристійне почитання підчас Літургії Передосвячених Дарів

Відповідно до духу візантійського богослов’я почитання євхаристійних дарів повинно відбуватись лише у контексті Євхаристійної Літургії, бо почитання поза Євхаристією відділяє євхаристійну Жертву від св. Причастя. Православний богослов Павєл Євдокімов навіть вважав, що таке почитання прямо перечить Успенню, бо носить земний характер, а присутність Христа тут є майже фізична⁹⁸.

Проте у цьому контексті виникає питання: яке значення євхаристійне почитання має у візантійському богослов’ї на Літургії Передосвячених Дарів? Бо ж, видається, підчас Літургії Передосвячених Дарів євхаристійне почитання значно більш виявлене та розгорнуте, ніж підчас відправи Євхаристії. Уже підчас проскомидії, якщо передосвячені дари переносять з престолу на проскомидійник (гр. προθεσις, ц.-с. жертвенник), то ієрей при перенесенні робить доземний поклі⁹⁹. Своєю чергою, коли ієрей переносить передосвячені дари підчас Великого Виходу, вірні припадають лицем до землі, так що не дивляться на ієрея, який несе дари. Натомість одразу після Великого Виходу всі роблять три доземних поклони¹⁰⁰.

З одного боку, тут йдеться про вшанування дарів, які на противагу до ще неосвячених дарів, переношуваних на євхаристійному Великому Вході, були попередньо освячені. Проте з іншого боку у візантійській літургійній традиції клякання й доземні поклони тісно пов’язані з покутою і постом, і зокрема з Великим Постом¹⁰¹. Отож, важко однозначно відповісти на питання: чи це розгорнуте євхаристійне почитання на Літургії Передосвячених Дарів виникло у візантійській літургійній традиції насамперед з огляду пошанування передосвячених дарів чи у зв’язку з великопосним характером цієї Літургії.

6.4.Висновки з часу відправляння Літургії Передосвячених Дарів

Літургію Передосвячених Дарів сьогодні звершують передусім у середи та п’ятниці Великого Посту, а також у Великі Понеділок, Вівторок і Середу. Проте, якщо цю Літургію завжди поєднано з Вечірнею, яка у візантійському обряді починає наступний літургійний день, то це означає, що Літургію Передосвячених Дарів по суті відправляють у четверги й суботи Великого Посту та у Великі Вівторок, Середу і Четвер¹⁰². У суботи Великого Посту й у Великий Четвер (Велику П’ятницю, бо вечірня є за П’ятницю) натомість відправляють Євхаристію¹⁰³. Чи означає це, що в усі суботи Великого Посту та Великий Четвер у візантійському обряді вірні мають змогу приступити до св. Причастя двічі, тобто перший раз – підчас Літургії Передосвячених Дарів та вдруге – підчас Євхаристії? Як це, однак, співвідноситься з візантійською практикою й літургійною традицією, що дозволяють вірним приймати св. Причастя лише раз на день? І більше того, чи початок літургійного дня на Вечірні не означає також, що у Великий Четвер Вечірню звершують двічі, тобто перший раз – підчас Літургії Передосвячених Дарів у Велику Середу, а другий – у Великий Четвер підчас Літургії Василія Великого?¹⁰⁴ У латинському обряді, в свою чергу, оскільки св. Меса Господньої Вечері, яку звершують у Великий Четвер ввечері, розпочинає Пасхальний Трідуум, то чи не починає вона цим наступний літургійний день, тобто Велику П’ятницю? (Те ж саме у візантійському обряді!!!) Якщо так, то це могло б означати, що у Велику П’ятницю вірні мають змогу дворазово приступати до св. Причастя: перший раз – на св. Господній Вечері, та другий – на Месі Передосвячених Дарів (так виглядає, що Меса Передосвячених є богослужінням Великої Суботи в римському обряді. De facto оскільки Тіло Христове в гробі, можна причаститися лише “запасним” :) ).

6.5.Проблема уділювання св. Причастя з посвячених попередньо, підчас Євхаристії, дарів у латинському обряді

Суть і значення великоп’ятничної Меси Передосвячених Дарів затерлись з огляду на те, що в латинській літургійній традиції з ХІ ст. почала поширюватись існуюча ще досі практика допущення вірних до св. Причастя з дарів, освячених попередньо, підчас дійсно звершеної Євхаристії. З іншого боку у візантійській літургійній традиції уділювання св. Причастя підчас Євхаристії з попередньо освячених дарів є немислима. Тому ідея і значення Літургії Передосвячених Дарів у цій літургійній традиції є більш прозорі та зрозумілі, ніж на Заході. Однак також на Заході папа Венедикт XIV в енцикліці Certiores effecti від 1742 р. висловився за прийняття св. Причастя з актуально звершених Дарів. Він проте допускав уділювання св. Причастя з попередньо освячених дарів, підчас дійсно звершеної Євхаристії. Подібну позицію зайняв Пій ХІІ в енцикліці Mediator Dei від 1947 р.¹⁰⁵ ІІ Ватиканський собор у свою чергу в Конституції про Літургію ствердив: „Дуже доручається оцю досконалішу участь у Службі Божій, коли то, після причастя ієрея, вірні приймають Тіло Господнє з того самого Жертвоприношення”¹⁰⁶. Зближення до цього побажання було б, з одного боку, поверненням до первісної практики цілої Церкви, а з другої дозволило б наново відкрити вірним латинської традиції літургійний сенс і значення великоп’ятничної Меси Передосвячених Дарів, що сьогодні відома під назвою Літургії на честь Старостей Господніх.

7.Висновок

В результаті здійснених у цій статті рефлексій стосовно догматичного і практичного значення Літургії Передосвячених Дарів постали проблеми, які ще очікуватимуть свого розв’язку. Мова, у першу чергу, про уточнення особливостей Літургії Передосвячених Дарів, яка є своєрідним мостом між звершенням Євхаристії й обрядом св. Причастя поза Божественною Літургією. А з другого боку, виникає питання стосовно освячення євхаристійних Дарів, зокрема можливості освячення без слів – лише через змішування (consecratio per comixtionem, consecratio per contactum), і подальших наслідків цього вчення.

Можливість прийняття пожертв (стипендій) на Літургію Передосвячених Дарів у східних католицьких Церквах є, натомість, нагодою до здійснення рефлексій щодо дуже поширеного звичаю прийняття пожертв на Євхаристію. Літургія Передосвячених Дарів велить теж задуматись над значенням і різними вимірами євхаристійного почитання та над відліком літургійного часу. Більше того, ця Літургія краще і глибше показує сенс уділювання св. Причастя вірним з Дарів, актуально освячених підчас Євхаристії. У цьому контексті Літургія Передосвячених Дарів у візантійському обряді може допомогти наново відкрити сенс великоп’ятничної Меси Передосвячених Дарів у латинському обряді. Натомість власне догматичне і практичне значення Літургії Передосвячених Дарів як на Сході, так і на Заході, може викликати поглиблення рефлексій, зокрема в областях євхаристійного, екуменічного, а також пастирського богослов’я і катехизи.

Підсумок

Загально прийнято, що візантійська Літургія Передосвячених Дарів (the Liturgy of the Presanctified) і латинська Меса Передосвячених Дарів (the Mass of the Presanctified) є літургійними чинами, які звершують у певні будні Великого Посту й Великого Тижня, підчас якого нема освячення хліба і вина, але св. Причастя уділяють із дарів, посвячених раніше, підчас Євхаристії. На основі такого опису можна було б зробити висновок, що Літургія Передосвячених Дарів є попросту розгорнутим, більш урочистим обрядом св. Причастя. Але, з другого боку, виникають суттєві запитання стосовно догматичного й практичного значення цієї Літургії, і наведене визначення видається надмірним спрощенням. Бо ж чому у візантійському обряді це богослужіння називають Літургією, якщо це слово тут затримане виключно для означення Євхаристії? Чому Кодекс Канонів Східних Церков допускає можливість прийняття пожертв (offerings) на Літургію Передосвячених Дарів так, як на Божественну Літургію (Divine Liturgy), тобто Євхаристію? Чому Літургію передосвячених Дарів відправляє завжди єпископ чи пресвітер, вбраний у повні літургійні шати, як до відправи Євхаристії? Відтак чи Літургія Передосвячених Дарів не є своєрідною посередньою формою між відправою Євхаристії, в час якої здійснюється посвячення хліба і вина, та звичайним обрядом св. Причастя поза Євхаристійною відправою? Якщо так, то у чому полягала б специфіка цієї Літургії?

Після обговорення походження, характеру, авторства, часу відправлення та структури Літургії передосвячених Дарів у візантійському обряді і Меси передосвячених Дарів у латинському обряді були зроблені рефлексії щодо догматичних і практичних наслідків, пов’язаних з цією Літургією. Найбільше місця тут було виділено питанню посвячення вина в чаші через занурення до неї Господнього Тіла (consecratio per commixtionem, consecratio per contactum). Бо якщо первісно навчали про посвячення вина в чаші на Літургії передосвячених Дарів, то з ХVII ст.. під впливом схоластичного богослов’я вважалось, що після занурення частиці Господнього Тіла до чаші з вином це вино є освячене (is blessed), але не переісточене в Господню Кров, оскільки над ним не були вимовлені слова посвячення. Також здійснено розгляд питання про можливості прийому пожертв (offerings) на Літургію Передосвячених Дарів в контексті поширеної у всій Церкві звичаю прийнять пожертв на Євхаристію. Відтак вказано джерела розвитку євхаристійного почитання підчас цієї Літургії та нанаслідки із часу відправи цієї Літургії. На кінець було також заторкнуто проблему уділювання св. Причастя з Дарів, освячених попередньо, підчас Євхаристії, в латинському обряді, який творить перешкоду для кращого і глибшого розуміння мети й завдань великоп’ятничної Меси Передосвячених Дарів в латинському обряді.

Примітки:

*http://www.mblaza.jezuici.pl/articles.php?lng=ua&pg=42

1Пор. Gerard O’Collins SJ, Edward G.Farrugia SJ, Zwiкzіy Sіownik Teologiczny, WAM, Krakуw 1993, с.143. У нашій статті визначення „передосвячені дари” означає те ж, що „освячені дари”.

2Пор. Кодекс Канонів Східних Церков (латинсько-українське видання), в-во ОО. Василіан Рим -1993.(далі - ККСЦ), кан. 715 §2.

3Відповідно до 64 канону Апостольських правил в неділю та суботу, окрім лише Великої Суботи, не слід постити; пор. Правила Православной Церкви cъ толкованiями Никодима, епископа Далматинско-Истрiйскаго, Международный Издательский Центр Православной Литературы, Санкт-Петербургъ 1911-1912, репринт 1994, т. I, с. 141-142; пор. Ioan N. Floca, Canoanele Bisericii Ortodoxe. Note єi comentarii, Polsib S.A., Sibiu 1992, с. 4 (у румунському виданні це є 66 каноном). Апостольські правила – це збірка канонічних приписів, створена у кінці ІІІ – на початку ІV-го століть, авторство яких приписується Апостолам.

4Пор. Aleksander Schmemann, Wielki Post, Drukarnia Diecezji Biaіostocko-Gdaсskiej, Biaіystok 1990, с. 28-29.

5Пор. Правила Православной Церкви cъ толкованiями Никодима, епископа Далматинско-Истрiйскаго, цит. вид., т. II, с. 111-112; Ioan N. Floca, Canoanele Bisericii Ortodoxe. Note єi comentarii, цит. вид., с.228-229.

6Часослов (гр. Ωρολογιον) у візантійській літургійній традиції є відповідником Літургії Годин у латинському чині.

7Пор. Ene Braniєte, Liturgica specialг pentru facultaюile de teologie, Nemira, Bucureєti 2002, с. 253-254.

8Е. Braniєte, цит.тв., с.254.

9Правила Православной Церкви cъ толкованiями Никодима, епископа Далматинско-Истрiйскаго, цит. вид., т. I, с. 537; Ioan N. Floca, Canoanele Bisericii Ortodoxe. Note єi comentarii, wyd. cyt., s. 136.

10E. Braniєte, цит. тв., с. 254-255; пор. Konstanty Bondaruk, Nauka o naboїeсstwach prawosіawnych, wydanie prawosіawnej diecezji biaіostocko-gdaсskiej, Biaіystok 1987, с. 83.

11Константин Никольский, Пособіе къ изученію устава богослуженія Православной Церкви, Санкт-Петербург 1900, государственная типографiя, с. 491: Наконец, на отпусте Священникъ воспоминает: «Иже во святых отца нашего Григорiя Двоеслова, т.е. трудившагося въ состовленiи литургiи преждеосвященных даров»; Liturghier, Editura Institului Biblic єi de Misiune al Bisericii Ortodoxe Romвne, Bucureєti 2000, с. 297; Liturghier, Tipolitografia Trullo s.r.l., Roma-Blaj 1996, с. 162.

12Пор. Liturghier, Editura Institului Biblic єi de Misiune al Bisericii Ortodoxe Romвne, Bucureєti 2000, s. 264: Dumnezeiasca Liturghie a Darurilor Mai Оnainte Sfinюite numitг єi a Sfвntului Grigorie Dialogul.

13Ісидор Дольницький, Типик Української Католицької Церкви, Видавництво ОО Василіян, Рим 1992, с. 604: На відпусті цієї Літургії не згадується автор; Божественна Літургія Передшеосвячених Дарів, Рим 1984, с. 93-94; Прийдіте поклонімся. Молитовник, “Свічадо”, Львів 1998, с. 471-472.

14΄Aνθολογιον των `ιερων ΄ακολουθιων του `ολου΄ ενιαυτου, τομος Α’, ΄εκδοσεις „΄Ορθοδοξος Κυψελη”, Θεσσαλονικη 1992, с. 372. Далі: ΄Aνθολογιον.

15На підтвердження цієї тези може слугувати досі існуючий літургійний припис стосовно передпразничних днів до свят Різдва Господнього і Богоявлення. Коли якесь із цих двох свят випадає на неділю або понеділок, то в переддень свята, що випадає на суботу або неділю, посту немає. Проте у п’ятницю перед Різдвом Христовим або Богоявленням за цих обставин Євхаристію не служать, оскільки це є алітургійний день, пор. К. Никольский, цит. тв., с. 544 i 552-553.

16A. Schmemann, цит. тв., с. 36.

17Можливо, цей звичай звершувати Літургію Передосвячених Дарів у середи й п’ятниці Великого Посту пов’язаний з тим, що у деяких місцевих Церквах (Єрусалим, Кіпр, Месопотамія) у ІV-V стт. поза Великим Постом Євхаристію звершували лише в неділю, свята, середи й п’ятниці; Robert F. Taft SJ, Beyond East and West. Problems in Liturgical Understanding, Edizioni Orientalia Christiana & Pontifical Oriental Institute, Rome 2001, с. 92-93.

18Винятком є ситуація, коли свято Благовіщення у даному році випадає на той самий день, що й Велика П’ятниця. Тоді у Велику П’ятницю служать Євхаристію – Літургія св. Йоана Золотоустого; K.Bondaruk, цит. тв., с. 147; К. Никольский, цит. тв., с. 617; І. Дольницький, цит. тв., с. 268 i 393.

19Слово полієлей походить від грецького πολυελεος, тобто дослівно „багатий милосердям” (від πολυς– чисельний, ελεος – милосердя). Ця назва виникла зі стиха Пс. 135 (нумерація за Септуагінтою), що входить до складу Утрені, в якій рефреном повторюються слова „Яко во вік милость Його”. Полієлей співають на Утрені лише у великі свята.

20Нумерація літургійних тижнів у візантійському обряді протилежна прийнятій у латинському: п’ятий тиждень Великого Посту – це тиждень перед 5-ю Неділею Великого Посту.

21Йдеться про понеділок і вівторок перед 1-м Тижнем Великого Посту.

22Liturghier, Editura Institului Biblic єi de Misiune al Bisericii Ortodoxe Romвne, Bucureєti 2000, с. 261-262; E. Braniєte, цит. тв., с. 255; K.Bondaruk, цит. тв., с. 141. Ще в середині ХІХ ст. у Києво-Печерській Лаврі Літургію Передосвячених Дарів звершували у всі будні дні Великого Посту (від понеділка до п’ятниці) крім понеділка і вівторка 1-го тижня Великого Посту, тобто перед 1-ю Неділею Великого Посту (пор. К. Никольский, цит. тв., с. 469).

23До алітургійних днів належать також середи й п’ятниці Сиропусного тижня, що передує Великому Посту. У ці дні не передбачається богослужінь Євхаристії чи Літургії Передосвячених Дарів. Однак якщо якийсь із цих днів співпаде із святом Стрітення Господнього (2 лютого) або святого покровителя храму чи монастиря, тоді звершують Євхаристію. Проте якщо із середою чи п’ятницею Сиропусного тижня співпадає інше свято, то його переносять, відповідно, з середи на вівторок або з п’ятниці на четвер: К. Никольский, цит. тв., с. 584-586; пор. І. Дольницький, цит. тв., с. 333: Хоч за уставом в середу і в п’ятницю Літургії не буває, ані Напередосвячених, одначе, Львівський Синод дозволяє нашим церквам служити і в ці дні Літургію Золотоустого.

24Пор. A. Schmemann,цит. тв., s. 34. У східних католицьких Церквах відповідно до канону 707 §1 ККСЦ євхаристійний піст не повинен тривати весь день аж до заходу сонця. А відтак там, де євхаристійний піст був скорочений, також дуже зручно Літургію Передосвячених Дарів звершувати у вечірні години. У свою чергу в Православній Церкві вже з вечора доби, яка передує прийняттю Причастя, слід стримуватись від їди й пиття. Євхаристійний піст повинен тривати не менше 8 годин. Пор. K.Bondaruk, цит. тв., с. 160.

25Слово проскомидія походить від грецького `η προσκομιδή, що означає жертвування, а в свою чергу слово протезис (`η προθεσις) означає представлення, приношення чогось. У рамках Євхаристії проскомидія складає її першу частину, під час якої ієрей приготовляє хліб і вино.

26Тут йдеться про приготування передосвячених дарів.

27Нумерація псалмів у цій статті подається за Септуагінтою, бо джерельним біблійним текстом для візантійської літургійної традиції є Септуагінта.

28К. Никольский, цит. тв., с. 471; у візантійсько-грецькій традиції перед Літургією Передосвячених Дарів мовлять лише Девятий Час і „Блаженства”: пор. ΄Aνθολογιον, цит. тв., τομος Α’, с. 343.

29У сучасній візантійській літургійній традиції не всюди під час служіння Літургії Передосвячених Дарів ієреїв допускають до співслужіння, хоча літургійні приписи передбачають співслужіння в час цієї Літургії як з єпископом, так і самих ієреїв. Пор. К. Никольский, цит. тв., приписи на сс. 471-490; І. Дольницький, цит. тв., с. 607-608.

30К. Никольский, цит. тв., с. 472.

31”З джерел нам відомо, що всі богослужіння в Святій Софії починалися виголосом: “Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас і навіки віків”. Так, наприклад, канонар з 11-го століття, котрий, як вважає Дмітрієвський, є копією старшого, з 9/10-го століття, приписує після кадження на пасхальній утрені виголос: „Ευλογμενη υπαρχει η βασιλεια…“. Також синайський євхологіон (1154), котрий описує вечірню, вже подібну до сучасної, має „Ευλογμενη η βασιλεια….“ як виголос на вечірні та утрені. Час виникнення цього славослов’я міг би припадати на епоху розквіту візантійського імператорства, з його ідеологією царства, котру розвинули Євсевій (265-339) і особливо Василій Неопатрійський (10 ст.). Царство Боже ідентифікувалося з царством імператора і літургія, як святкування прославленої Церкви, починалася прославою Царства. З розпадом імперії зникла також і відповідна ідеологія. Виголос залишився лише в євхаристійній літургії, котра тяжіла більше до формуючої сили Святої Софії.”. В.Рудейко, Окреслення та пояснення окремих частин вечірні // Богословія 69/1-4 (2005), 44.

32Ектенія (від гр. ΄εκτεινω –розтягую, подовжую) – благальна молитва, яку творять виголошувані дияконом прохання, на які люди відповідають: „Господи, помилуй” або „Подай, Господи”. У візантійсько-грецькій традиції, візантійсько-російській і візантійсько-румунській підчас Вечірні ієрей відмовляє 7 вечірніх молитов, а у візантійсько-українській і візантійсько-русинській – 8. Підчас Літургії Передосвячених Дарів у всіх цих традиціях ієрей пропускає 3 перші молитви і відмовляє їх пізніше – в часі малих єктеній. У візантійсько-російській традиції першу молитву ієрей відмовляє підчас Великої єктенії, а решта дві – підчас Малих єктеній, так що підчас третьої Малої єктенії ієрей не відмовляє вже жодної тихої молитви; пор. ΄Aνθολογιον, цит. пр., τομος Α’, с. 210-215; Liturghier, Editura Institului Biblic єi de Misiune al Bisericii Ortodoxe Romвne, Bucureєti 2000, с. 265-272; Liturghier, Tipolitografia Trullo s.r.l., Roma-Blaj 1996, с. 12-15; Служебник, Tипографiя криптоферратскiя обители, Римъ 1983, s. 416-429, Лiтургiкон сiесть Служебник, фотолiфографiя Г.Д.Ц., Римъ 1952, s. 405-410; Божественна Літургія Передшеосвячених Дарів, Рим 1984, s. 21-39.

33Велика єктенія (`η μεγαλη συναπτη), яку теж звуть Мирною (΄ειρηνικά), тепер розміщена на початку Літургії св. Йоана Золотоустого та Літургії св. Василія Великого, а також на початку Літургії Передосвячених Дарів.

34У візантійській традиції Псалтир поділено на 20 частин, що звані катизмами. Слово катизма (гр. καθισμα – сидіння) походить від гр. слова καθίζω – сідати, посадити. Тут йдеться про те, що читаючи катизми можна сидіти. Кожна катизма ділиться на 3 менші частини, які звуть статіями (гр. στασεις, ц.-с. славы). Одну катизму звичайно складає кілька псалмів. Найбільше міститься у 18 катизмі: Пс. 119-133, яка м.ін. є відчитувана в Літургії Передосвячених Дарів.

35Дари, що їх споживатимуть на Літургії Передосвячених Дарів, було освячено в часі Євхаристії, яку звершували в суботу чи неділю Великого Посту або на свято Благовіщення. У православній церкві і деяких католицьких Церквах візантійської традиції Дари на Літургії Передосвячених Дарів приготовляють так, що після освячення кожну частку Господнього Тіла ієрей насичує з допомогою ложечки краплею Господньої Крові, і так приготовлені Дари потім переносить до місця збереження. Натомість у більшості католицьких Церков візантійської традиції Дари для Літургії Передосвячених Дарів приготовляється так, що в місце збереження вміщається лише Господнє Тіло; пор. К. Никольский, цит. тв., с. 470-471; Liturghier, Editura Institului Biblic єi de Misiune al Bisericii Ortodoxe Romвne, Bucureєti 2000, с. 262-263; Liturghier, Tipolitografia Trullo s.r.l., Roma-Blaj 1996, с. 142; Служебник, Tипографiя криптоферратскiя обители, Римъ 1983, с. 409-410, Лiтургiкон сiесть Служебник, фотолiфографiя Г.Д.Ц., Римъ 1952, с. 402; Божественна Літургія Передшеосвячених Дарів, [друкарня криптоферратської обителі], Рим 1984, с. 12.

36Звізда (гр. ΄αστερίσκος). – це дві, з’єднані хрестовидно, загнуті металеві дуги, що їх ставлять на дискос.

37Пор. К. Никольский, цит. тв., с. 473; E. Braniєte, цит. тв., с. 257; Божественна Літургія Передшеосвячених Дарів, цит. вид., с. 31-33.

38Стихира (гр. τò στιχηρον) – це літургійний гімн, що складається із ряду стихів однієї ритмічної будови, більшістю взятих із Пс. 140 „Господи, візвав я до тебе”, але іноді з інших фрагментів Св. Письма.

39Вихід із кадильницею підчас Вечірні – це залишок Малого Виходу, який є на Євхаристії. Бо первісно Євхаристію звершували у вечірні години, а пізніше вона була перенесена на ранні години. Пор. Родіон Головацький ЧСВВ, Пояснення богослужень, “Місіонер”, Жовква 1998, с. 6-9.

40Слово прокимен, від гр. προκειμενον, буквально означає те, що передує чомусь.

41У цей час завершується перша частина літургії світла, більш пов’язана із Вечірнею, і розпочинається друга частина літургії світла, тісно пов’язана з Літургією Передосвячених Дарів. Бо в рамках літургії оглашенних в Літургії Передосвячених Дарів можна виділити літургію світла, що як би складається із двох частин. Перша з них починається прочитуванням псалмів 18-ї катизми (Пс. 119 – 133) підчас проскомидії і закінчується співанням головного гімну Вечірні „Світе тихий”. Ця частина літургії світла значною мірою є пов’язана з Вечірнею (гр. τò λυχνικόν, лат. Lucernarium).

42Слово походить від гр. παροιμια , що означає приказку або прислів’я. У свою чергу друга частина починається від прокимну і тягнучись практично до кінця Літургії оглашенних тісно пов’язана з Літургією Передосвячених Дарів й часом називають її lucernarium Praesanctificatorum (гр. τò λυχνικόντων Προηγιασμενων); пор. E.Braniєte, Liturgica specialг pentru facultгюile de teologie, цит. пр., с. 266.

43На Великий Піст з понеділка по п’ятницю в рамках Вечірні та Літургії Передосвячених Дарів за принципом lectio continua щодня є два читання: перше з Бут. і друге з Прип. Також за принципом lectio continua читають з Вих. і з Йов. на Великий Понеділок, Вівторок і Середу на Літургії Передосвячених Дарів, у Великий Четвер на Вечірні з Лтургією св. Василія Великого та у Велику П’ятницю на Вечірні; пор. E. Braniєte, Liturgica generalг, Editura Institutului Biblic єi de misiune al Bisericii Ortodoxe Romвne, Bucureєti 1993, с. 736; пор. Службы на каждый день Страстныя Седмицы, Синодальная Типографiя, Варшава 1931, с. 51-52; 102-103; 153-154; 184-185; 237-238.

44Алилуарій (гр. `αλληλουϊαριον) це вибрані стихи псалмів чи іншої книги Св. Письма, які співають підчас „Алилуя” перед Євангелієм. У візантійській літургійній традиції „Алилуя” перед Євангелієм співають упродовж всього літургійного року, також і у Великий Піст – окрім Великої Суботи.

45У візантійській термінології літургійне слово „Апостол” означає як літургійну книгу, в якій містяться Діяння Апостолів та Апостольські Листи так і літургійне читання із цієї книги. Відповідником цього слова в латинській літургії є Епістола. В подальшій частині нашої статті слово „Апостол” вживатиметься власне у такому значенні.

46E. Braniєte, Liturgica specialг pentru facultaюile de teologie, цит.вид., с. 268; A.Schmemann, цит. тв., с. 37.

47Службы на каждый день Страстныя Седмицы, цит.вид., с. 52-53; 104-105; 155; E. Braniєte, Liturgica specialг pentru facultaюile de teologie, цит.вид., с. 258; К. Никольский, цит. тв., с. 480-481.

48Цю єктенію мовлять лише з середи 4-го тижня Великого Посту. В цій єктенії мовлять молитву за тих, хто хоче прийняти хрещення, тобто просвічення (το Φώτισμα) під час найближчого празника Господнього Воскресіння. У свою чергу в попередній ектенії – за оглашенних – творять молитву за тих, хто в час найближчих свят Христового Воскресіння не буде охрещений.

49К. Никольский, цит. тв., с. 484-485.

50Liturghier, EdituraInstituluiBiblicєi de Misiune al Bisericii Ortodoxe Romвne, Bucureєti 2000, с. 284.

51Коли Літургію Передосвячених Дарів провадить єпископ, то літургійні приписи допускають після Великого Входу і перед Благальною єктенією свячення диякона. К. Никольский, цит. тв., с. 705-706.

52Маю на увазі возгласи „Сповнім вечірню молитву нашу Господеві” та „Вечора всього звершенного, святого, мирного й безгрішного у Господа просім”.

53Хоча тут із возгласом: ”За предложенні і передшеосвячені чесні дари Господу помолімся” та „Щоб чоловіколюбець Бог наш, прийнявши їх у святий, і пре небесний, і мисленний свій жертовник, як приємний запах духовний, зіслав нам божественну благодать і дар Святого Духа, помолімося”.

54Агнець (від лат. Agnus – Ягня) – це відповідник великої Гостії в латинському обряді.

55К. Ниикольский, цит. тв., с.488-489.

56У православній Церкві та у деяких католицьких Церквах візантійського обряду, де Дари для Літургії Передосвячених Дарів готують так, що після освячення у Євхаристії кожна часточка Тіла Господнього була насичена краплею Господньої крові з допомогою ложечки, ієрей уділює св. Причастя вірним, промовляючи: „Чесного, і пресвятого, і пречистого Тіла і Крові Господа і Бога, і сСпаса нашого Ісуса Христа причащається раб Божий (раба Божа) N. На відпущення гріхів своїх і на життя вічне”. Натомість у більшості католицьких Церков візантійського обряду, де Дари до Літургії Передосвячених Дарів приготовляють у той спосіб, що у дарохранительниці зберігають лише Тіло Господнє, священик мовить вищезгадану формулу, але опускає слова “і Крові”.

57Маємо на увазі возглас „Прості, прийнявши божественних, святих, пречистих, безсмертних, небесних і животворящих, страшних Христових таїн, достойно благодарім Господа”.

58Тут йдеться про возглас „Вечір весь звершений, святий, мирний і безгрішний випросивши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо”.

59К. Никольский, цит. тв., с. 489-491.

60Epist. XXXV, Ad Decentium, IV,7 в: PL, XX, 555-556; пор. E. Braniєte, Liturgica specialг pentru facultaюile de teologie, цит. вид., с. 253.

61BogusіawNadolskiTChr, Liturgika, t.II, LiturgiaiCzas, Pallotinum, Poznaс 1991, с. 70; там само, t.IV, Eucharystia, с. 260-261; TarsycjuszSinka CM, Liturgika, InstytutTeologicznyKsiкїyMisjonarzy, Krakуw 1997, с. 132; PiotrTurbakSJ, Pуjdј zaMn±. Modlitewnik zakonny, WAM, Krakуw 1957, с. 201 i 213.

62У Польщі Літургія на честь Господніх Страстей складається з чотирьох частин: Літургії Слова, Поклоніння Хресту, св. Причастя і Процесії до Божого Гробу. Однак вказана остання частина має локальний характер.

63Liturgia Godzin. Codzienna modlitwa Ludu Boїego, t.II, Wielki Post. Okres Wielkanocny, Pallotinum, Poznaс 1984, с. 378: Вечірню відмовляють лише ті, хто не брав участі в післяполуденнному літургійному обряді; Mszaі z czytaniami, oprac. Tadeusz Loska SJ, Ksiкgarnia sw. Jacka, Katowice 1993, с. 407.

64Літургійні приписи в латинському обряді не передбачають співслужіння у Месі Передосвячених Дарів. Там, де є такий звичай, ієреї, які асистують, вбирають альби і стули, а орнат убирає лише той, хто служить.

65У Польщі на Месі св. Господньої Вечері, яка починає Пасхальний Трідуум посвячують також одну велику Гостію, призначену для виставлення у Господньому Гробі після Літургії на честь Господніх Страстей у Велику П’ятницю.

66Mszal z czytaniami, oprac. Tadeusz Loska SJ, цит. вид., с. 389-407; The Sunday Missal, red. Harold Winstone, Harper Collins Religious, London 1995, с. 258-277; Missel dominical de l’assemblйe, йdition brepols, Paris 1972, s. 290-305. У Польщі по молитві після Причастя вірні в процесії йдуть до Божого Гробу, де Найсвятіші Тайни виставлено в монстранції для поклоніння, яке триває аж до початку Пасхальної Вечірні.

67B. Nadolski TChr, Liturgika, t.IV, Eucharystia, цит. вид., с. 257.

68The Missal in Latin and English, Burns Oates and Washbourne, London 1952, с. 357; Missel Quotidien, Brepols, Clervaux 1939, с. 553.

69Спочатку ієрей обкаджував дари, кажучи: „Це кадження, благословенне Тобою, хай підноситься до Тебе, Господи, а на нас хай зійде Твоє милосердя”. Потім ієрей обкаджував вівтар, відмовляючи Пс. 140, 2-4, після чого, віддаючи кадило дияконові, молився: „Хай Господь розпалить у нас вогонь своєї любові та розгориться вічна любов”.

70Це у послідуванні тодішньої Меси була молитва, яку відмовляли ще до обкадження дарів і вівтаря - The Missal in Latin and English, цит. вид., с. 392; 700; 718; Missel Quotidien, цит. вид., s. 574; 629.

71„Perceptio Corporis tui” („Прийняття Твого Тіла”), „Panem caelestem accipiam” („ Хліб небесний прийму”) і „Domine, non sum dignus” („Господи, я не є гідним”).

72У Польщі після св. Причастя, як і зараз, відбувалась процесія з Найсвятішими Дарами до Гроба.

73The Missal in Latin and English, цит. вид., с. 391-395; Missel Quotidien, цит. вид., с. 574-575; пор. Mszaі Rzymski z dodaniem naboїeсstw nieszpornych, O.G.Lefebvre (oprac.), tіum. S.¦wietlicki, H.Nowacki, Opactwo sw.Andrzeja Lophem lez Bruges, Bruges 1931, с.830.

74К. Никольский, цит. тв., с. 488-489.

75У деяких візантійських Церквах (напр. візантійсько-румунській), там де підчас Євхаристії уділяють св. Причастя вірним не ложечкою, але через занурення Господнього Тіла у Господню Кров, трапляється, що ієрей після прийняття св. Причастя не занурює посвячених Дарів до чаші, оскільки він уділяє св. Причастя вірним рукою із дискосу до уст. Натомість вино з чаші споживають виключно священнослужителі.

76The Missal in Latin and English, цит. вид., с. 392; 700; 718; Missel Quotidien, цит. вид., с. 574; 629.

77Пор. Катехизм Католицької Церкви, „Місіонер”, Жовква 2001, п. 1088; 1323; 1350; 1353.

78Николай Д. Успенский, Коллизия двух богословий в исправлении русских богослужебных книг в XVII веке, в: «Богословские Труды» XIII (1975), с. 160-161; пор. B. Nadolski TChr, Liturgika, t. IV, Eucharystia, с. 248.

79Н.Д. Успенский, цит. ст., с. 157.

80Н.Д. Успенский, цит. ст., с. 158.

81У Сакраментарії папи Григорія І (Великого) йдеться про те, що „два пресвітери найвищого рангу, схилившись з набожністю, входять до святилища чи туди, де б могло перебувати Господнє Тіло, яке було там встановлено попередньо, і кладуть його на диск. А піддиякон тримає перед ними чашу з непосвяченим вином, той же із пресвітерів, який поклав Господнє Тіло на диск, бере його, а другий пресвітер бере чашу та несуть на оголений вівтар. Проте папа (Потнифік) сидить, доки люди по черзі не поцілують хреста. Тому, коли папа чи люди цілують хрест, весь час співають антифон „Ось древо хресне” та відспівують Пс. 118. Після цілування хреста й поверненню [всіх] на свої місця папа піднімається перед вівтарем і ви[папа] мовляє [Отче наш та молитву заступництва]. Коли [люди] відповідять „Амінь”, [папа] бере святе [дари] і занурює його до чаші, не кажучи нічого. І всі приймають св. Причастя у тиші й весь обряд закінчується. Н.Д. Успенский, цит. ст., с. 160; PLLXXVIII, 86 B, C, D; PLLXXXVII, 87 A.

82B. Nadolski TChr, Liturgika, т. IV, Eucharystia, цит. вид., с. 247; 249; 254.

83Н.Д. Успенский, цит. ст., с. 158.

84Н.Д. Успенский, цит. ст., с. 158-159.

85Євхалогіон (гр. ευχη – молитва, λέγω – говорити) – літургійна книга, що мстить структуру богослужінь і молитви для різних потреб та обставин.

86Н.Д. Успенский, цит. ст., с. 162.

87Літургікон – книга для служіння Вечірні, Утрені, Божественної Літургії та Літургії Передосвячених Дарів.

88Н.Д. Успенский, цит. ст., с. 162.

89Пор. ‘Aνθολογιον των `ιερων ‘ακολουθιων του `ολου ‘ενιαυτου, τομος Α’, s. 369.

90H.Paprocki, Liturgie Koscioіa prawosіawnego, Wydawnictwo „M”, Krakуw 2003, с.233; A.Raes, La Communion au calice dans l’office byzantin des Prйsanctifiйs, „Orientalia Christiana Periodica” 20 (1954), с.166-169; И.Карабинов, Святая чаша на Литургии Преждеосвященных Даров, „Християнское чтение” 95 (1915), зошит 6, с.740; зошит 7-8., с. 954.

91Liturghier, EdituraInstituluiBiblicєi de Misiune al Bisericii Ortodoxe Romвne, Bucureєti 2000, с. 292-293; Liturghier, Tipolitografia Trullo s.r.l., Roma-Blaj 1996, с. 159.

92К. Никольский, цит. тв., с. 705-706.

93Пор. Н.Д. Успенский, цит. ст., с. 161.

94Пор. ККСЦ, кан.715 § 2.

95Kodeks Prawa Kanonicznego, Pallotinum, Poznaс 1984, кан. 945 § 1.

96A.Schmemann, цит. тв., с. 28.

97І він існує у візантійській традиції. Є особливі моління — молебні пінія, які de facto і є богослужіннями добового кола (модифікаціями утрені) на яких приймаються пожертви.

98Paul Evdokimov, Prawosіawie, PAX, Warszawa 1964, с. 276-277.

99Служебник, цит. вид., с. 426, Лiтургiкон сiесть Служебник, цит. вид., с. 415; Божественна Літургія Передшеосвячених Дарів, цит. вид., с. 33. У візантійсько-румунській традиції в рамках проскомидії лектор читає 3-й антифон аж до слів: „Увійдімо в житло його, упадім до підніжка стіп його” (Пс. 131, 7), які вимовляє голосно і протяжно, після чого чтець перериває читання антифону, а в пресвіторіумі дзвонять дзвоником. Вірні у цей час приклякають, а ієрей переносить дискос з передосвяченими дарами на боковий вівтар. Коли ієрей кладе дари на боковий вівтар, знову дзвонять дзвінки, вірні встають, а чтець продовжує читання антифону: „Устань, Господи, до твого відпочинку ти і кивот сили твоєї!” (Пс. 131,8). Тим часом ієрей продовжує приготування дарів; Liturghier, Editura Institului Biblic єi de Misiune al Bisericii Ortodoxe Romвne, Bucureєti 2000, с. 270-272; Tipic Bisericesc, Petru Pleєa (ред.), Editura Arhiepiscopiei Ortodoxe de Alba Iulia, Alba Iulia 2002, с. 129-130.

100Liturghier,с. 284; Tipic Bisericesc, Petru Pleєa (ред.), цит. вид., с. 133; К. Никольский, цит. тв., с. 486; Служебник, цит. вид., с. 449, Лiтургiкон сiесть Служебник, цит. вид., с. 439; Божественна Літургія Передшеосвячених Дарів, цит. вид., с. 68. У візантійсько-російській традиції ці поклони поєднано з молитвою св. Єфрема Сирина.

101Пор. К. Никольский, цит. пр., с. 239-241.

102K. Bondaruk, цит. тв., с. 70-73.

103У суботу Великого Посту звершують Літургію св. Йоана Золотоуста, а у Великий Четвер звершують Вечірню з Літургією св. Василія Великого.

104Пор. Службы на каждый день Страстныя Седмицы, цит. вид., с. 149-155; 182-188. Подібна проблема подвійного св. Причастя того ж дня та подвійно звершених Вечірень стосується Вечірні свята Благовіщення, якщо воно випадає на Великий Піст чи Великий Тиждень. Тоді у переддень свята звершують лише Вечірні, поєднані з Літургією св. Йоана Золотоустого або св. Василія Великого. Тут слід теж нагадати, що якщо в латинському обряді неділі й урочистості мають І Вечірні, які відправляються напередодні, та ІІ Вечірні, які відправляють у сам цей день, то візантійському обряду такий звичай незнайомий. Пор. К. Никольский, цит. тв., с. 562-566.

105B. Nadolski TChr, Liturgika, t.IV, Eucharystia, цит. вид. с. 256-257.

106Конституція про св. Літургію Sacrosanctum Concilium, п. 55 в: