Цьогоріч святкуємо 130-ліття від дня народження Патріарха Йосифа Сліпого.
«Головні правила сучасного душпастирства» ще з 1940 р. підготували греко-католицьких священиків до умов Катакомбної Церкви, надаючи їм велику самостійність у душпастирському служінні, зумовлену потребою опіки над віруючими під час переслідувань і офіційної заборони Греко-Католицької Церкви в СРСР та в її державах-сателітах.
Щира вдяка науковому співробітнику Інституту Історії Церкви УКУ п.Світлані Гуркіній за дозвіл опублікувати текст "Правил" на нашому сайті
ГОЛОВНІ ПРАВИЛА СУЧАСНОГО ДУШПАСТИРСТВА.
І. ЗАГАЛЬНІ ЗАВВАГИ.
ІІ. СВ. ТАЙНИ
Ціла вага душпастирської праці полягає в справуванні св. Тайн. При їх уділюванні Св. Отець дав дуже далеко йдучі повновласти і диспензи, яких загалом ще ніколи передше не уділяв. Їх належить заховати в тайні, хіба що повстало би згіршення, яке дасться усунути тільки їх виявленням. Перейдім зокрема кожну Тайну і звернім увагу на важніші точки. Очевидно, треба старатися взяти із собою часослов, требник і бодай малий служебник, бо ледви чи багато є таких, що знали би напам’ять усі найважніші молитви. Якщо хто знайшов би на засланні російські требники, може їх уживати, передусім требник митр. Петра Могили.
І. СВ. ТАЙНА ХРЕЩЕННЯ
Що до перших двох Тайн, то немає потреби над ними довше розводитися. Хрещення уділюється свяченою водою. Можна її освятити вкоротці, по єрейському часослову. Якщо немає книг, то можна хрестити природною водою і скороченою формою: “Крещається раб Божий [ім’я рек] во імя Отца і Сина і Св. Духа, амінь”. В конечности, якщо священик перетяжений функціями, Апост. Престіл дозволяє уділяти св. Тайну хрещення в скороченні, а саме: Начало обичне, відречення сатани, вірую, помазання єлеєм, хрещення і відтак миропомазання. До важного хрещення можна уживати води джерельної, криничної, річної, морської, з озера, з багон, цистерн, дощівки, дистильованої, хемічно витвореної з кисня і водня, стопленого снігу, і льоду і граду, води мінеральної, води з остудженої пари і з роси. Неважною матерією є такі плини як молоко, кров, слина, вино, олива, пиво, стоплений смалець, чорнило, сік із овочів, сльози, піт і т. д. Сумнівним буде хрещення довершене юшкою, слабим пивом, кавою, чаєм, солянкою, соком із дерев, рожаною водою, снігом і льодом.
При більшім числі катихуменів можна спільно відправляти молитви, а саме хрещення і миропомазання треба під умовою важности уділювати кожному зокрема.
Хрещення у нез’єдинених відбувається через погруження. Якщо батьки цього жадають, треба так зробити. Давня практика дозволяє хрестити дорослих через поливання[1].
Заходять поважні причини, щоби усіх молодших, отже зроджених від 1930, а навіть передше, хрестити або бодай повторити хрещення sub condicione, а ще не хрещених, якщо діти є хрещені світськими особами і не має на це зовсім певних свідків, або й загалом, достовірного свідоцтва. Бо від важности Тайни хрещення залежить важність усіх інших Тайн.
За кумів не дозволяється брати (якщо тільки це можливе) монахів, монахинь і батьків. Дальше заборонюється допускати на хресних батьків прилюдних чужоложників, апостатів, прилюдно екскомунікованих і єретиків. Нез’єдинених можна допускати, якщо нема кого іншого, і навпаки, католики можуть бути кумами для нез’єдинених (на київськім Соборі нез’єдинених у 1640 р. рішено, щоб не запрошувати в куми ченців та черниць, іновірців та єретиків (пор. Ол. Лотоцький: Укр. цит. тв., ст. 57)).
2. МИРОПОМАЗАННЯ
Священик мусить мати з собою миро посвячене епископом. До важности потрібна також форма: “Печать дара Св. Духа, амінь” і бодай одне помазання чола при помочі пальця. Помазання ватою, клоччам чи пензлем робило б Тайну неважною. Мира можна уживати старого, якщо воно не є зіпсуте і якщо не можна дістати цьогорічного. Дозволено миропомазувати і вірних іншого обряду. Чи можна помазувати миром освяченим нез’єдиненим епископом? Можна в конечности, якщо усунеться згіршення. Зрештою до уділення цієї Тайни ледви чи коли може заходити крайня конечність. Епископи мають власть освячувати миро і в інші дні, поза страстним Четвергом.
3. ПРЕСВЯТА ЕВХАРИСТІЯ.
Для справування цієї Тайни Св. Отець уділив далеко йдучі повновласти і великі пільги:
А) СЛУЖБА БОЖА. Службу Божу можна правити без світла, без антимінса, але бодай на обрусі, якщо є, навіть без риз, якщо їх немає, і то де-небудь у приличнім місці, і на дворі під голим небом, і без відповідаючого, як ніхто не вміє служити. Кожний священик має право посвятити собі чашу. Якщо немає чаші, можна вживати скляної посудини (склянки, келішка, порцелянового горнятка і т. д.).
Щодо матерії, то мусить бути до важности хліб пшеничний, квашений або прісний. Якщо немає дріжджів чи квасного тіста, треба спекти паляницю. Якщо немає пшеничної муки і вина, не можна правити Служби Божої. В пшеничній муці може бути мала домішка іншої житньої, ячмінної, але в більшости має бути пшенична мука. Це важко нераз означити, і тому дбати про чисту муку і чисте вино. З ярої пшениці буде важна матерія. Спечений хліб але розчинений на молоці, цукрі, меді і вині, стає неважною матерією. Але якщо додаток цукру, меду, вина, масла і молока, в порівнанні з доданою водою, є дуже малий, то така матерія є важна, а навіть, у конечности, дозволена. Якщо домішка є сильніша, то матерія стає неважною. Додаток соли не уневажнює матерії – хліба. Дальше, хліб мусить бути печений. Сира розчина, хоч би висушена і затвердла, або тісто зварене в окропі чи в молоці є зовсім певно неважною матерією. Засушені агнці по місяці ледви чи можна вважати важною матерією.
Вино може бути тільки виноградне. Всі інші овочеві і штучні вина та соки є неважною матерією і на них ніяк не можна важно правити Служби Божої. Витиснений сік із недоспілого винограду і винний оцет є теж неважною матерією. Можна зробити вино з родзинків, які набрякають (див. Лємкуль, 12 вид., cn. 162) у воді. Їх витискається щойно по кільканайцятьох годинах і той плин, який має мати смак, краску і запах вина, буде важною матерією. В чаші має бути витиснений плин, а не вкинені родзинки і мусить містити в собі алькоголь. Алькоголю має від 5% до – 20% і то з ферменту виноградного соку. Якщо хто до виноградного соку доляв би горівки або іншого алькоголю, матерія була би неважна. Освячення замерзлого вина є неважним. Під смертельним гріхом треба додати до вина на проскомидії кілька капель води, яка може бути і мінеральна, якщо її уживається в околиці. З ощадности на обмиття чаші по св. Причастю можна ужити води. Щодо форми слів освячення, то нема що додавати. Хіба можна звернути увагу на те, що коли б наш священик приняв до зєдинення парохію, яка бажає собі, щоб правити в українській, білоруській чи іншій мові, то треба так зробити і освячувати в народній мові, хоч краще булоби бодай слова освячення говорити в церковнословянській мові.
Б) СЛУЖИТЕЛЬ може, в потребі, бінувати кожного дня і брати також за другу Службу Божу стипендію. Трінувати дозволено в неділі і свята, щоб вірні могли задосить учинити обов’язкові вислухання Служби Божої. Хто вміє, може правити з пам’яти. На випадок заслання, укривання перед переслідуванням, в утечі і у в’язниці епископи мають право дозволяти «ut pro prudenti arbitrio et conscientia», щоб такі священики по совісти могли правити кожної години дня і без посту. Парохи не є обов’язані в такому положенні жертвувати за нарід. Інші священики можуть правити кожної години без заховання посту в неділі і свята, щоб вірним дати спромогу задосить учинити обов’язкові вислухання Служби Божої, з тим одначе, що священики мають бути натще бодай 4 години перед Службою Божою, хіба що знайшла б непередбачена потреба літурґізування. В селах, де не переховуються св. Тайни, можна правити Службу Божу кожної години без заховання посту, щоб запричащати вірних. Накінець, священики, що мають правити Службу Божу у віддаленій місцевости або в пізній годині і не можуть задля недуги постити, можуть прийняти поживу (per modum potus vel medicinae): молоко, каву, чай, росіл без булки, плинне лікарство. Службу Божу можна правити приватно, не подаючи до відома загалові, за нез’єдинених: не лише за їх навернення, але й в їх наміренні. Дозволено також брати від них стипендію. Одначе прилюдно, за заповідженням, не можна відправляти ні Служб Божих, ні панахид, хоч у нас починає вводитися противна практика. Вона не викликує згіршення, але навпаки, факт, що «нез’єдинені большевики» дають на Службу Божу, акафіст, молебен і панахиди, будує наших вірних.
В) СВ.ПРИЧАСТЯ. можуть вірні самі взяти собі, якщо заходило б побоювання, що пізнають переслідуваного священика. Св. Напуття може занести без свічки і тайно побожний вірний, а недужий може сам запричащатися. Все ж таки не є допускальна рація, коли один наш священик питав недавно, чи може заслати одним парохіянином св. Причастя до сусідного села, бо дуже болотна дорога.
Моральна богословія дозволяє і є тепер виразний дозвіл Св. Отця на те, що можна приймати св. Причастя в іншім обряді, одначе св. Напуття і пасхальне св. Причастя належить приймати в своїм обряді.
Дозвіл Апостольського Престола не робить уже цього останнього застереження. На кінець ще одно актуальне питання, а саме чи можна причащати св. Тайнами з церкви нез’єдинених? Можна з конечности, щоб тільки не було згіршення. Загально відома річ, що нез’єдинені приймають св. Причастя стоячи і приносять частіше немовлят до св. Трапези, щоби запричащати їх каплею Найсв. Крови. Треба цей прастарий христіянський звичай пошанувати і зберігати.
4. СПОВІДЬ
Кожний священик, що не був підчас вивезення або втечі суспендований від слухання сповідей, навіть хоч і не був ще затверджений до їх слухання, може:
а) Розрішати в сповіді всіх вірних, духовних, монахів і монахинь на цілій радянській території без огляду на обряд і межі єпархій.
б) Може розрішати в годині смерти і поза небезпекою смерти, від усіх гріхів і задержаних церковних кар крім І) апостазії від віри, ІІ) прямої (виразної) зради сповіди, ІІІ) намаганого заключення подружжя священиком, ІV) розрішення спільника і спільниці від гріха нечистоти і V) намови у сповіді до гріха нечистоти. Від цих пятьох гріхів не може священик розрішити тоді, коли може віднестися до Апост. Престола або до епископа, що має власть розрішати від таких гріхів. Якщо немає можливости віднестися до згаданих влад, то може кожний священик розрішити каянників і від тих гріхів з тим одначе, що скоро буде можливим має віднестися до Апостольського Престола.
А) УМОВНО ЗАДЕРЖАНІ ГРІХИ. Пригляньмося по черзі тим п’ятьом задержаним гріхам:
ВІДСТУПНИЦТВО від віри. Цей випадок на жаль може мати нині часте пристосування, бо ті, що приступають до комсомолу, мають вирікатися віри.
Другим гріхом задержаним є пряма і виразна зрада сповіди (directa violatio sigilli). Отже, іде про виявлення гріха каянника, про який знає священик тільки зі сповіди. Наприклад, просто зраджує сповідь, коли священик говорить: «Той, що перший нині в мене сповідався, є злодій, апостат і т. д.». «Я не дав нині розрішення за наліжництво такому-то такому». До сповнення гріха зради сповіди треба виразно назвати особу або її так означити, щоб її можна було пізнати. Зрада сповіди є смертельним гріхом без огляду на те, чи виявлений гріх є тяжкий, чи легкий. Дальше, зрада сповіди впрост є, тоді коли священик відкриє із сповіди гріх, хоч і слухачам того не говорить, що воно йому відоме із сповіди. Навпаки, не є зрадою сповіди, коли священик скаже, що хтось сповідався з легких гріхів, – бо хто приступає до св. сповіди, то мусить назвати бодай легкі гріхи. Рівно ж не є зламанням печати сповіди, хоч поповнює смертельний гріх, якщо виявить тайну, про яку знає, як кажеться, sub secreto sigilli.
Не впрост зраджує священик сповідь, якщо своїми словами або вчинками дає пізнати гріхи каянника або бодай кидає підозріння. Наприклад, коли священик розповідає про розрішені гріхи каянників, а слухачі можуть догадатися, хто це такий міг би був бути.
Третій гріх – це є намагане подружжя священика. Пресвитер, що обманно і підступом брав би шлюб у церкві або й перед цивільною владою, наприклад у ЗАГСі, поповнює гріх, нині умовно задержаний.
Не згадано у повновластях про діяконів, монахів і монахинь, що мають торжественні обіти, і всіх, що з ними хотіли взяти шлюб. Отже, їх гріх намаганого подружжя не є задержаний, хоч, зрештою, наложена на них цензура задержана Апост. Престолові. Все ж таки вони не обняті задержанням розрішення.
Четвертим є розрішення свого спільника у разом поновленім грісі нечистоти. Розуміється тут тільки гріх нечистоти, і то проти VI заповіди, обопільно довершений вчинком, словом, дотиком і поглядом. Обопільно уважається довершеним тоді, коли одна сторона діє, а друга зовнішньо не противиться. Якщо у спільника не було згоди на гріх, це не підпадає під поняття «комплекс». Треба розуміти безпосередній гріх нечистоти, а не приготування або допомогу іншому у сповненні гріха нечистоти. Комплексом, себто спільництвом, є обнятий кожний, з ким грішив священик, навіть той, з ким перед свяченнями згрішив, з виїмком тих, що не є здібні до гріха, а саме з п’яним, сплячим, божевільним і тим, що опирався назовні гріхові. Гріх має бути зовнішній, смертельний і певний – не підпадають тут гріхи сумнівні, внутрішні і легкі. Від такого спільного гріха священик не має власти розрішати. Одначе може важно і дозволено розрішати спільника:
1) В годині смерти, якщо немає іншого священика, або каяник не хоче іншому сповідатися, або якщо мало б повстати згіршення і обезславнення священика.
2) В дуже важкій конечності (in gravissima necessitate), а такою є брак іншого священика в околиці без виглядів, щоб небаром прийшов, або якщо спільник не може опустити пасхальної сповіди без згіршення. Священик, що прямо розрішує (directe absolvit) спільника, якщо є інший апробований священик-сповідник, навіть у годині смерти, поза випадком великого обезславлення і згіршення (extra casum gravis infamiae vel scandali), підпадає екскомуніці, задержаній Папі specialissimo modo. Якщо розрішує не прямо (indirecte), наприклад, каянник забув або й не хотів назвати спільного гріха нечистоти, дальше, якщо не знає спільник священика ані в грісі, ані в сповіді, – екскомуніці не підпадає.
П’ятим гріхом є намова священиком до гріха нечистоти в сповіді. Священик, що прямо (directe) намовляє до гріха проти VІ заповіди, виявляє нечисті почування і хоче збудити їх в іншого, намовляє до гріха нечистоти, говорить слова, що ведуть до гріха і має намір це робити, – такий «солліцитує». Такий випадок заходить, якщо намова є в часі сповіди, перед або по сповіді, при нагоді або під покришкою сповіди. Навіть поза сповіддю, але в місці призначенім на слухання сповіди, одним словом, з удаванням сповіди. Рівно ж поповнює цей гріх, якщо когось намовляє до гріха нечистоти посередньо, через каянника навіть, якщо намовляє дитину, і то до спільного гріха або із самим собою.
Щоб гріх був обнятий задержанням, мусить бути намова певна і смертельно грішна, і то довершена у сповіді або в зв’язку із сповіддю. Сповідник має зобов’язати каянника зробити на такого солліцитатора донос до епископа. Звичайно карають такого позбавленням слухати сповідей на ціле життя. Про збезчещення Св. Тайн, яке карає Церква екскомунікою в найособливіший спосіб (specialissimo modo), повновласти не згадують, отже, священик може без застережень від неї розрішити. Дальше, священик може розрішити від усякого святокупства, симонії, навіть реальної (simonia reali). Наприклад, хтось продав парохію за якусь ціну і заплатив уже частину, а інший приняв. Умовиною розрішення є, щоб cвятокупець покинув посаду (beneficium) і щоб за неналежний прибуток дав милостиню або відбув наложену спасенну покуту. Але святокупець може задержати куплену парохію, якщо нема ким її обсадити.
Б) РОЗРІШЕННЯ ВІД НЕПРАВИЛЬНОСТЕЙ. Дальше, священик має право розрішати и неключимости (ab irregularitate) діяконів і священиків під умовиною усунення згіршення і наложення покути. Неправильність (irregularitas) – є це церковна перепона, що прямо забороняє прийняття вищих чинів і їх виконування, коли вони вже одержані. Вона робить вправді прийняття чинів недозволеним, одначе не нарушує їх важности. Щоб хтось стягнув на себе неключимість, мусить його проступок бути гріхом смертельним, зовнішнім і поповненим по хрещенні. Що виправдує від важкого гріха, виправдує від неключимости (за виїмком неключимости ex defectu, наприклад, каліка). Неключимість є того роду, що стягається її свідомо і несвідомо, хто знає і не знає, що це заборонює закон і накладає неключимість. Є 14 неключимостей: 7 задля поповненого проступку (ex delicto), а 7 задля недомагання (ex defectu).
Злочинній неключимості підпадають: 1) Апостати, єретики і схизматики. 2) Хто поза крайньою конечністю каже уділювати собі хрещення у не католиків. 3) Хто старався заключити подружжя, навіть цивільне, будучи вже будь-то одруженим, будь-то пресвітером, будь-то зв’язаним обітами, хоч би звичайними поєдинчими (simplicibus) і часовими, або це саме відноситься до світського безженного мущини, що вінчався б із жінкою законно звінчаною або з монахинею, що зложила згадані передше обіти; 4) Хто поповнив добровільне чоловіковбивство, навіть скрите, коли наступила смерть. Розуміється не лише той, що вбиває, але й моральний співвинуватець. Дальше, хто спричинює зігнання плоду з наслідком (effectu secuto) і всі, що співділають при тім. Хто убиває чоловіка задля своєї оборони, не стає неправильним (irregularis). Також хто виконує присуд з примусу (вояки, що мають розстріляти) і той, що вбиває на війні. 5) Хто себе або інших скалічив і позбавив членів тіла або хто хотів відібрати собі життя. 6) Клирики, що виконували недозволені їм медичні і хірургічні лікування, які спричинили смерть. 7) Клирик, що свідомо і торжественно виконує чин, якого не одержав свяченням (піддіякон – діяконат, диякон – священство і епископство, священик – епископські чинности, наприклад, посвячує церкву, чашу). Якщо це робить мирянин, не стягає на себе неправильности. Якщо мирянин відправив би Службу Божу або слухав сповіди, стягає цензуру, задержану папі speciali modo. Неправильним стає клирик, що стягнув цензуру і священнодіє, отже, екскомунікований, суспендований або підлягаючий інтердиктові; якщо він виконує священнодії (actionem ordinis) – стає неключимим. Священик, що є при заключенні подружжя, але не дає благословення, не стягає неключимости.
Неключимости по причині недостачі (ex defectu) є: 1) зродження з неправого ложа (illegitimitori); 2) каліки; 3) епілєптики, безумні, опановані злим духом; 4) двоєженці, що заключили важно два подружжя; 5) обезславлені (infamia iuris); 6) суддя, що засудив на смерть, і то навіть якщо вирок запав колєґіяльно; 7) кати і їх помічники. Ці неключимости мають менше пристосування в священичій практиці, бо на них мусить звертати увагу епископ.
В) ІНШІ ПОВНОВЛАСТИ. Кожний священик може дати повний відпуст тим, що навернулися вперше з єресі і нез’єдинення. 2) Може звільнити або замінити приватний обіт і присягу, не нарушуючи притім права третього, 3) розрішити від постів в приписані дні. – Священик має повчити, якщо зайде потреба, що епископ має право розрішати від обітів святочних у поодиноких випадках всіх монахинь і монахів, які не мають вищих свячень (graviter onerata conscientia episcopi) і то тільки, коли заходить важна потреба. Пасхальна сповідь триває від неділі про Митаря і Фарисея до св. Петра і Павла.
Г) СПОВІДЬ БУВШИХ НЕЗ’ЄДИНЕНИХ. Сповідь нез’єдинених відбувається в дещо відмінний спосіб, ніж той, що ввійшов в життя у нас. Каянник стає перед аналоєм, на якім лежить св. Євангелія і хрест. Священик прикриває епітрахилем голову каянника і по визнанні гріхів, кладучи руку на його голову, дає розрішення.
Не питати, чи жалуєш за свої гріхи, але – чи каєшся в своїх гріхах. Звичайно відбувають нез’єдинені «говіння», себто більше і довше моляться, постять, б’ють поклони, дають милостиню і ходять на богослужіння, і то щонайменше впродовж трьох днів. Говіння починають у перший день великого посту і щойно в суботу приступають до св. Сповіди і св. Причастя. Гіршаться тим, що хтось сповідається без говіння. Можна уживати форми розрішення імпрекативної, вимолюючої, яку мають нез’єдинені в своїх требниках. Де принятий требник Петра Могили, там можна розрішати індикативною формою «І аз розрішаю тя», як у нас. Старатися, щоб вірні сповідалися 4 рази до року.
5. ЄЛЕОПОМАЗАННЯ.
Матерією цеї тайни може бути тільки олива з оливок, посвячена словами:
«Сам Владико освяти єлей сей, помазающимся от него во ісціленіє і в преміненіє всякія страсти». Форма Тайни: «Ісціли помазанієм сим раба Твоєго [ім’я рек]».
Не можна помазувати здорових, недужих немовлят і безумних та здорових, що йдуть на смерть. Помазання може бути довершене в часі заразливих недуг пензлем або ватою чи клоччям.
6. СВЯЩЕНСТВО
Належить прослідити щирість наміру духовних, що бажають з’єдинення, важність їх єрейських свячень і подружжя, освіту і моральне поведення. Дозволяється приймати на лоно Вселенської Церкви епископів, священиків і дияконів: важно свячених, з достаточним богословським знанням і гідних під моральним оглядом. Навпаки, заборонюється допускати до священнодій жонатих епископів і вдруге, вже по свяченнях, одружених священиків і діяконів. Можна їх приняти, але як звичайних вірних. За важно свячених можна признати tuta conscientia тих, що були свячені за царських часів і тихонівців. Щодо інших, то епископ має перевести формальний процес і доказ. З прийняттям єромонахів треба бути дуже обережними. Монахи, котрі хотіли дотепер з’єднатися із Вселенською Церквою, робили це, звичайно, з низьких мотивів, щоб знайти вигоди і тепле місце в з’єдиненні. При принятті треба звертати увагу, щоб вони бодай не виключували Божих, високих мотивів. У відправах побажаним є уживати термінів Верховний Пастир, Вселенський Архієрей, рідше або й зовсім ні – Папа Римський, коли вірні не привикли до цього і або, приміром, до того є упереджені.
7. ПОДРУЖЖЯ.
Подібно, як при справуванні Пресв. Евхаристії, так і в справах Тайни подружжя Св. Отець уділив дуже широкі повновласти, з яких користаючи, й священик має принотувати на документі, що акту довершено на основі папської диспензи. Тому, що це справи дуже важкі, треба їм уважніше приглянутися. Наш Висопреосв. Митрополит має право уділити священикам в подружніх справах три дуже важні і великі повновласти:
А) Форма подружжя.
Першою повновластю є благословити подружжя при однім і навіть без свідків, якщо наречені бояться переслідувань тому, що належать до партії або є в чинній військовій службі. Притім священик має в совісті упевнитися про вільний стан наречених і про відсутність перепон.
Треба тямити, що канонічне право дозволяє на відлюддях в місійнім терені, і в часі переслідувань важно заключувати подружжя перед кожним священиком, якщо немає пароха, і двома свідками, а навіть без священика при двох свідках, якщо до місяця не було нагоди, щоби могти явитися перед ним. Свідком при подружжі може бути кожний, що є в силі зложити свідоцтво, і то чоловік чи жінка, віруючий чи нехрещений, споріднений чи чужий, дорослий чи малолітний, щоб лише вже був при розумі і міг зложити свідоцтво. Не впливає на свідоцтво, чи він добровільно є свідком, чи його до цього приневолено.
Папська повновласть говорить про подружжя в передше згаданих умовинах перед двома свідками і, якщо можливо, перед священиком, поручаючи зберегти документ шлюбу.
Б) Розривні перепони
Другою властю є розрішати від всіх розривних перепон, і то всіляких (multiplicibus) за виїмком 1) пресвитерату, 2) посвоячення в простій лінії по довершенім подружі (in linea recta consummato matrimonio) і 3) обітів торжественних і звичайних, але які розривають подружжа (simplicibus tamen matrimonium irritantibus), як, наприклад, у оо. єзуїтів. Якщо уділюється диспензи від перепони ріжної реліґії і мішаного віросповідання, то мусить бути забезпечене виховання дітей в католицькій вірі і свобода реліґійних практик.
Розриваючих перепон начисляється тепер дев’ятнайцять:
1) Брак згоди (неумність). 2) Суттєва помилка – наприклад, хтось не знає, що це таке властиво є подружжя, або хоче заключити тільки розривне подружжя. Навпаки, коли хтось хоче заключити подружжя таке, як заключують інші, то важно заключує. Щодо згоди, то може заходити такий випадок, що хтось хоче одружитися з особою, але під умовиною, і то такою, від якої робить залежну згоду (si qualitas est condicio consensus) – наприклад, одружуся, якщо вона є дочкою того а того, якщо є шляхeтського роду і т. д. або якщо якість означує особу (з первородною). Якщо не здійснюється умовина, яка торкається самої особи, то подружжя стає неважним. 3) Незрілий вік. Є неважним заключене подружжя хлопця перед 16-м, а дівчини – перед 14 роком, навіть коли вони здібні до тілесних зносин і тому відпадає застереження «nisi militia supplet aetatem». 4) Потайні подружжя, якщо католики заключають їх не перед парохом і свідками. На майбутнє у нас або на засланні тепер подружжя буде важним лише перед двома свідками, коли нема виглядів, що до місяця з’явиться священик. 5) Невільництво. 6) Тілесна неміч. Якщо вона є абсолютна, то не може ні чоловік, ні жінка заключити важно подружжя. 7) Насилля і страх. Церква не уділяє від того диспензи. 8) Пірвання (також Церква не диспензує). 10) Подружня зв’язь. 10) Перепона злочину. Тут заходить потрійний випадок:
а) зв’язані подружжям поповнюють чужолозтво з приреченням майбутнього подружжя або якщо й заключили цивільне подружжя (наприклад, в ЗАГСі);
б) зв’язані подружжям поповнюють чужолозтво і без приречення подружжя на майбутнє, а один з них убиває свого шлюбного подруга;
в) Якщо одружені муж і жінка співділали при убивстві свого шлюбного подруга. Тепер буває в нас часто, що покидають шлюбних подруг і сидять «на віру» та реєструються в ЗАГСі.
11) Тайна священства. 12) Торжественні обіти. Від цих двох священик не може розрішати. 13) Нерівність богопочитання (подружжя з нехрещеними, жидами, магометанами і ін.). 14) Споріднення до третього ступня включно. Церква не диспензує в простій лінії і в першім ступні бічної лінії (брат із сестрою). 15) Духовне споріднення з важного хрещення і миропомазання між тим, що хрестить та миропомазує, і кумами, з одного боку, а охрещеним та миропомазаним, із другого боку. 16) Посвоячення до другого ступня включно. В простій лінії (подружжя з пасербами) Церква не дає диспензи, і в повновластях виразно сказано, що від цеї перепони священик не може звільняти. 17) Прилюдної чесности (publicae honestatis). Ця перепона повстає з неважного подружжя (довершеного чи недовершеного) і з прилюдного наложництва та розриває подружжя в першім і другім ступні простої лінії між мужем і кревними жінки та навпаки. 18) Перепона умовини проти суті подружжя, щоб не мати дітей, ламання подружньої вірности, подружжя доки не знайду другої. Церква не диспензує від цієї перепони, тому що тут є брак згоди. 19) Удана згода. Згода на подружжя має бути дійсна, внутрішня і виявлена назовні словами чи письмом, de praesenti.
Нерозрішимі є: 1) перепона помилки; 2) насильства і страху; 3) умовини; 4) браку згоди; 5) браку розуму; 6) мaлолітности; 7) пірвання. Ці перепони можуть уступити, якщо зміниться дійсний стан. 8) Перепона подружньої зв’язи уступає тільки через смерть одного подруга. 9) Від абсолютної немочі немає ніякої диспензи. 10) Рівно ж і від споріднення в простій лінії в першім ступні бічної лінії Церква не розрішає. 11) Від посвоячення в першім ступні простої лінії не може священик розрішити, бо про це, як сказано, говориться виразно в повновластях.
В) Уважнення подружжя.
Третьою властю для священика є уважнення подружжя. Воно може наступити як віднова згоди або через уздоровлення.
І. Віднова згоди. Буває, що подружжя є заключене неважно задля якоїсь скритої назовні перепони і не усуненої в злій чи добрій вірі. Таке подружжя належить зробити важним або розв’язати. Як робиться таке подружжя важним? Його конвалідується актом згоди, яким неважне подружжя стає важним.
Коли сповідник або священик поза сповіддю довідається про неважність подружжя, не може відразу рішати про його неважність. Тут побажана велика обережність. Якщо подруги є в добрій вірі, а з рішення неважности повстали б великі шкоди, то лишити їх у добрій вірі. І то не тільки тоді треба це зробити, коли перепона є укрита і нерозрішима (indispensabilis) але й тоді коли вона є укрита і розрішима. Це має місце тоді, коли не можна розділити згаданих подругів без згіршення і коли вони, після виявлення неважности, не будуть жити без гріха, але дальше будуть грішно зноситися і з матеріяльних грішників стануть формальними.
Якщо обоє подруги знають про перепону і не можна зробити важним подружжя або вони цього не хочуть, то тоді остається дорога до Церковного Подружнього Суду, щоб його розвязати. Противний випадок є тоді, коли подружжя можна уважнити. Тоді хай священик ужиє власти конвалідації. Якщо перепона є загально відома, то хай диспензує від перепони і відбере присягу від згаданих подругів при двох свідках або й без свідків, якщо подруги бояться переслідування. В нормальних умовинах треба розділити подругів аж до отримання диспензи від епископа і нового вінчання. Може бути таке, що про перепону знає тільки одна сторона, а тоді, якщо може, нехай повідомить подруга і здержиться від зносин аж до віднови згоди. Перепони, задля яких треба уважнювати подружжя, можуть бути троякі: 1) брак належної згоди, 2) незаховання форми і 3) розриваючі перепони.
1. Якщо є брак згоди, значить, коли згода не була внутрішня, або була вимушена страхом, або була дана задля помилки, то належить в такому випадкові відновити згоду. Якщо не було згоди в обох подругів, то формально треба поновити згоду, немов би подружжа було перший раз заключуване. Якщо брак згоди є тільки в одного подруга, то треба поновити її за порозумінням другого. Буває таке, що не можна виявити неважности другій стороні, а тоді треба поновити згоду лише односторонньо і доповнити згоду другого подруга, що її дав і не відкликав.
2. Подружжя без форми треба доповнити, значить, згодою перед священиком зглядно парохом і двома свідками. Якщо одна сторона не хоче явитися до віднови шлюбу, то треба уздоровляти подружжя в коріні (sanatio in radice). Якщо собі не хочуть явитися, то треба так лишити і старатися їх урозуміти. Очевидно, що не можна їм дати розрішення.
Остається ще один вихід, а саме санувати в корені, якщо є уздоровлення можливе, але про це нижче.
3. Щоб уважнити подружжя неважне задля розвиваючої перепони, треба усунути перепону, диспензувати від неї, або заждати, коли вона сама уступить з часом, або із зміною дійсного стану наречені осягнуть вік, умре подруг, відзискає розум. Якщо перепона є прилюдна, мусить наступити віднова згоди перед парохом і двома свідками. Якщо перепона є тайна, то тайно, лише відновлюють згоду самі подруги, звичайно в той спосіб, що дальше живуть із собою.
Конвалідація і санація має бути довершена перед священиком і, якщо можливо, двома свідками, або бодай перед двома свідками, і то з підписами на письмі, або удостовіренням в інший спосіб, які треба переслати до епископа. При нормальних умовинах треба списати протокол і віднестися до Митр. Ординаріяту.
ІІ. Уздоровлення в корені (sanatio in rаdice). Уздоровлення в корені є розрішення від розривної перепони, по одержанні якої Папа Римський так санує від неважности подружню згоду, направду і дійсно дану, але неважну задля правної перепони, що робить подружжя важним.
Отже, є дана згода, яка існує, але вона неважна задля розривної перепони. Папа усуває перепону, і тому згода, що існує, стає важною. Санація тим ріжниться від конвалідації, при якій розрішається від перепони, що при конвалідації подруги поновлюють згоду, а при сануванні не є конечна віднова згоди. Подружжя сановане стає важним від хвилини, коли згода, хоч неважна, була дана, а конвалідація становить важність подружжя від хвилини повтореної згоди.
Санація може наступити навіть без відома обох подругів. Все ж таки санація є допускальна тільки тоді, коли 1) згода була дійснo висловлена і, невідкликана, триває. Якщо подруги знають, що є розривна перепона, і дають собі згоду, то така згода, природно бeручи, є неважна, і тому такого подружжя не можна санувати. Наприклад, подруг покидає свою шлюбну подругу і живе на віру. Тут санація недопускальна, хоч подруг вмирає. Бо до його смерти дійсна згода не була можлива з навірницею і тому не можна санувати від хвилини дикого подружжя, але евентуально щойно від хвилини смерти. Санується подружжя, коли не можна конвалідувати, наприклад, подруги не хочуть дати нової згоди, не знають про перепону і є в добрій вірі. Випадки уздоровлення можуть заходити також і тоді, коли жінка, що заключила цивільне подружжя, не може спонукати мужа до заключення подружжя, приписаного по формі. Дальше, можна санувати тільки тоді, 2) якщо немає небезпеки розводу і сепарації і 3) немає канонічної перепони, від якої Апостольський Престіл не розрішує (такої як священиче подружжя, споріднення в першім ступені, тілесна неміч). 4) Жінка має повчити мужа в відповідній час про одержану санацію та має застерегти собі свободу сповнювання церковних обов’язків, хрещення дітей і виховання в католицькій вірі, якщо виходить замуж за нехрещеного або некатолика.
Г) Поступовання при заключуванні подружжя.
Вірні зобов’язані зголосити подружжя заключне в церкві перед ЗАГСом, щоб відвернути від себе і від дітей шкоди, що повстають задля непризнання державною владою церковного подружжя. Рівнож парох не повинен допускати до подружжя вірних з перепоною цивільного права, щоб не позбавляти їх правних наслідків перед державою.
Подружжя наших католиків не заключeне в церкві, а лише зареєстроване в ЗАГСі є неважне задля недостачі форми, і наречені стягають екскомуніку задержану епископові. Якщо наші вивезені вірні найдуться на території нез’єдинених, то буде важне їх подружжя перед котрим небудь католицьким священиком і двома свідками, а також лише перед двома свідками, якщо до місяця нема вигляду, щоби найшовся католицький священик, перед котрим можна б заключити подружжя. Коли ж в нас, не дай Боже, не стане священиків, то буде і тут подружжя важне перед двома свідками.
Д) Подружжя нез’єдинених православних.
Віковим звичаєм прийнято у нез’єдиненій Православній Церкві, що подружжя належить благословити в церкві. Отож, неблагословлені подружжя уважаються неважними. Ця практика увійшла загально в життя від митр. Петра Могили з появою його Требника. Вправді, деякі східні каноністи зводять заключені не в церкві подружжя до перепони потаємности (clandestinitatis), але на ділі воно на одно виходить, бо нез’єдинена Церква не знає диспензи від розриваючих перепон. Тому подружжя заключене приватно буде сяк чи так неважним. Все ж таки нез’єдинена Церква приймає розриваючі перепони, одначе не у всім годиться з Католицькою Церквою. І так, нез’єдинені не знають уздоровлення в корені, а подружжя може стати важним, коли уступить сама собою розриваюча перепона, як наприклад, коли подруги осягнуть приписаний вік, доповнять згоду, якої не було, уступить насилля і страх, виздоровіє умово недужий, нехрещений охреститься і т. д.
Які перепони розривають подружжя після канонічного права нез’єдиненої церкви?
Пригляньмося блище перепонам нез’єдиненої церкви.
1) Східня церква вважає подружжя, заключене з безумним, за неважне. 2) Щодо помилки, то вона признає цю перепону і поширює на помилку щодо дівицтва і вагітности від третього. Якщо хто хотів заключити подружжя тільки з дівицею, а вона вже стратила своє дівоцтво, або якщо наречена завагітніла від когось іншого, то таке подружжя має бути розв’язане на жадання покривдженої сторони. 3) Вимаганий вік для важного подружжя є 12 літ для дівчини, а 14 – для хлопця. Східнє право не допускає застереження nisi malitia supplet aetatem. 4) Признає перепону насилля і страху, а також 5) перепону пірвання.
При перепоні подружнього союзу крім смерти допускають нез’єдинені як причину і моральну смерть: 1) чужоложство, 2) зігнання плоду, 3) відступництво від віри, 4) духове посвячення через хрещення або приняття власної дитини, 5) епископські свячення, одержані мужом, 6) вступлення до монастиря. 7) Сьомою перепоною є священство: піддіякон, диякон, священик і епископ не можуть заключити важного подружжя. 8)Торжественний обіт у монастирі розриває подружжя перед заключенням і навіть по заключенні. 9) Перепона нерівного богопочитання розриває подружжя з нехрещеними і єретиками. 10) Перепона споріднення сягає до 6 ступеня включно, по нашому численню до 3 ступня. В 7 ступені перепона є забороняючою (Петро Могила. Евхол. 1646, 364; Павлов 1887, 183). 11) Духове споріднення сягає також до 7 ступня (зглядно до 3 і 4 ступня). В Росії, на підставі синодального рішення з 1874 р., – до 3 ступня між хресним батьком і батьками похресника. 12) Законне споріднення ставиться нарівні з духовим спорідненням. 13) Перепона посвоячення сягає до 6 ступня зглядно 3 по нашому численню. 14) Перепона прилюдної чесноти (чужоложне кровозмішення, тілесні зносини одного подруга із спорідненими другого) являється причиною до судового розв’язання подружжя. 15) Перепона злочину відноситься не лише до доконаного, але й намаганого убивства, та й вже задля самого чужолозтва подружжя може бути судово розв’язане на жадання невинної сторони. 16) Перепони умовини нез’єдинена Церква не знає. У східних нез’єдинених Церквах нема диспензи від розриваючих перепон.
Від заборонюючих перепон уділює диспензу епископ. Нез’єдинені не знають уздоровлення в коріні, а подружжя стає важним, коли уступить розриваюча перепона, як на пр., коли подруги осягнуть приписаній вік, доповнять згоду, якої не було, уступить насилля і страх і поновиться згода, виздоровить умово недужий, нехрещений охреститься і т. д. Треба звернути увагу, що Сodex Іuris Сanonici (кан. 1070) уважає важним подружжя не католика з нехрещеним. Іншими словами, нерівність богопочитання не є розвиваючою перепоною для не католиків а зокрема для нез’єдинених. Рівнож СІС виразно постановляє в кан. 1099, що не католики не є зобов’язані до заховання форми подружжя перед парохом і двома свідками. Такий вкоротці є погляд нез’єдиненої Церкви на розриваючі перепони. Крім цього вона приймає також заборонюючі перепони, від яких уділює диспензу епархіяльний епископ. На основі сказаного можна робити висновок, що як із католицького так і з православного боку, подружжя нез’єдинених заключені в церкві є важні.
Та як мається тепер справа з подружжями нез’єдинених заключними в ЗАГСі? Передше сказано, що неблагословлені подружжя Нез’єдинена Православна Церква вважає неважними. Та не зважаючи на це треба відповісти, що як з православного становища, так і з католицького вони є важними. За тим промовляють ось такі рації:
1.Требник Петра Могили приписує заключення подружжя в церкві. Така практика була загально прийнята не лише на Україні, але і в цілій Росії і впродовж віків виперла звичаєве право потаємного подружжя. Одначе, коли взяти на увагу, що нині нема ні церков ні священиків в цілих околицях, то подружжя зареєстровані в ЗАГСі, стають правосильні.
2. Рівнож з католицького становища вони є важні. Канон 1099 СІС постановляє виразно, що не католики, отже і незєдинені, не є обовязані до зберігання форми подружжя перед парохом і двома свідками. Вправді СІС не обовязує східніх католиків, але подружнє право є для них нормою і негативною вказівкою. З того становища будуть глядіти бодай римські каноністи і опініювати та підготовлювати рішення Східньої Конгрегації.
Треба звернути увагу і на канон 1070 СІС, який признає важним подружжя не католика з нехрещеним. Інакшими словами, нерівність богопочитання не є розвиваючою перепоною для не католиків, а зокрема для нез’єдинених. Тому, що тепер багато є заключних подруж нез’єдинених із нехрещеними, це може бути також помічною нормою в рішеннях про важність таких нез’єдинених подруж, хоч з другого боку їхнє канонічне право уважає подружжя з нехрещеними неважними.
Із сказаного слідує, що діти зроджені з неблагословленого подружжя треба уважати за дітей правого ложа. Все ж таки неблагословлених подругів треба наклонювати до поновлення якщо тільки можна подружньої згоди в церкві і до благословення. Для наглядности возьмім кілька випадків. Совітка має піддатися якійсь операції або находиться перед породом – і тому прохає нашого священика о сповідь. Священик має сумніви щодо важности подружжя. Чи може її висповідати? Відповідь: Можна висповідати і розрішити, бо вона находиться в небезпеці смерти, тим паче, що хоче вірити, що правдива Христова Церква учить і зі свого боку не робить жадної перешкоди! Чи її подружжя важне? Так, воно заключне тому кілька літ. Навіть каже, що взяла б радо шлюб у церкві, але чоловік партієць і боїться наражуватися на втрати 200-300 рублів вищої платні, місячно ба ще більше на втрату життя, заслання і т. д. Чи санувати? Немає потреби. Було б дуже порадно вказане бодай тайно благословити їх у церкві, бо скріпилася б їх віра і свідомість нерозривности подружжя.
Другий випадок є дещо важчий. Сповідається совітка з України, що взяла була шлюб у ЗАГСі, жила два роки і розійшлася, маючи одну дитину. Від 10 літ жиє з іншим, взяла знову шлюб у ЗАГСі і має двоє 8 і 9-літних дітей. Тепер є незгоди з мужем. Чи можна дати їй розрішення?
1) Вона в добрій мірі хоче жити по Божому. Треба повчити її про католицьку Церкву. 2) Щодо шлюбу, то перший по всякій правдоподібності є неважний тому, що тоді можна було його ще взяти в церкві і не взяла. 3) Друге подружжя є важне, бо вже було важко одержати шлюб в церкві. Приймім, що перший був важний. Отже повинна б розійтися з теперішнім і вернути до першого мужа. А де він? Не знає. Чи жиє? Невідомо. А чи могли б ви взяти шлюб у церкві? Він партієць. А можливе, щоби ви з ним розійшлися? Я ж сама одна, не маю нікого, що я з дітьми вдію? І де йти? Вертати звідки прийшла? Там же згину з голоду. А чи ви думали, що з тим мужем також розійдетеся? Ні. Перший муж сам мене покинув. Хотіла б я жити з ним і докінчити віку. Виходить, що вона в добрій вірі, отже і з того огляду треба полишити її в супокою, бо кращої розв’язки не видно. Тому можна її розрішити, поручаючи, щоб, скоро буде можливим, взяла благословення в церкві.
Возьмім іще третій випадок. Сповідалася нез’єдинена і по сповіді визнала, що останній раз сповідалася у 1926 р. На запит, чи признаєте і вірите, що Папа є головою Церкви? Вірю в усе, в що вірите ви, священики. Замужня я є за гр. католиком, котрий утік перед польською армією в 1919 р. Ми вінчалися перед нез’єдиненим священиком в Одесі, правдоподібно 1924-25 рр. Маємо одну дитину хрещену в нез’єдиненій церкві на В. Україні. Чи вінчання їх є важне? Якщо в Одесі був католицький священик, то муж повинен був під умовою важности заключити подружжя в католицькій церкві. Могло бути таке, що священика вже не було. і тоді подружжя треба вважати важним, бо в такому випадкові вистачало заключення перед двома свідками. Наш убіглець вибрав святочніший спосіб, а саме шлюб у православній церкві. З огляду на співучасть із нез’єдиненими воно не є дозволене, але як свідоцтво вінчання є важне. Якщо був би католицький священик і він не хотів перед ним заключувати, то стягнув екскомуніку задержану епископові, тому що заключив подружжя перед некатолицьким священиком. Рівнож стягнув другу екскомуніку, тому, що поніс дитину до хресту в некатолицького священика. Може його не знав. З огляду на непевність факту, чи був ще тоді і в часі заключування подружжя католицький священик, треба подружжя конвалідувати, зглядно санувати.
ІІІ. БЛАГОСЛОВЕННЯ І ОСВЯЧЕННЯ
В справі благословень і освячень дані повновласти є дуже скупі, тому священик мусить послуговуватися Требником – або своїм, у який себе повинен заосмотрити, або, може знайде требник Петра Могили, російські требники, передсинодальні, синодальні і старообрядові.
З уділених повновластей в справі освячень і благословень найважнішою є посвячення мира епископом і крім страсного четверга. Рівнож епископ може позволити деяким священикам освячувати антимінси. Священики можуть посвячувати чаші і дискоси. Приналежність до деяких священичих товариств дає їм власть освячувати хрестики і образці самим знаком св. креста. Латинські священики можуть освячувати єлей для єлеопомазання і миропомазання.
Коли іде про нез’єдинених, то можна їм уділювати благословення, святити воду, пасху, свічки, зілля, овочі, мід і т. д. Можна також їх мирувати.
ІV. ТВОРЕННЯ ПАРОХІЙ І ДУШПАСТИРСЬКА ПРАЦЯ
1. Якщо священик найшовся б на котрій-небудь території нез’єдиненої церкви цілої совітської Росії, то має право ОСНУВАТИ ПАРОХІЮ. Головна засада є лишити у такій парохії нез’єдинених все по давньому в обрядах, переданні, науці віри і моральности, до чого вони привикли, але як воно не противиться кат. вірі і моральності. Якщо є щось противного, то усувати поволі і незамітно. Зачинати від поминання “Вселенського Архієрея”, очевидно також розглянувшися второпно в цілій ситуації, щоби за першим разом не відтрутити їх від себе. Належить полишити в церквах ікони місцевих Святих і дозволяти вірним їх почитати приватно. Все ж таки прилюдно не можна відправляти богослужінь до Святих не признаних католицькою Церквою.
2. Щодо самого обряду то належить лишити такий, який практикується в даній парохії. Дуже невказано вводити в такій парохії богослужебні відправи приняті в нас із латинського обряду, бо можна легко наразитися на закид нововведень і латинщення та викликати тим негодування і упередження до З’єдинення.
На території нез’єдиненої України і Білоруси можна придержуватися обряду, усталеного на нашім Соборі, з захованням губки і теплоти, з українською вимовою літургічного тексту, хіба що парохіяни домагалися б стислого зберігання т. зв. синодального.
На території Великої Росії і Сиберії мають священики придержуватися тільки синодальної форми обряду, а серед старообрядців – старообрядської. Самозрозуміло, що це відноситься не лише до новоутвореної парохії, але ще в більшій мірі до парохії, яка ціла прилучується до католицької Церкви. Значить, треба лишити все як було, за виїмком молитов за Святого Отця і споминання Його імени в ектеніях і на Великім Вході.
3. В потребі священик і сповідник має право диспензувати від чисто церковних законів і від законів, якими є заборонене приставання в священнодіяннях із нез’єдиненими.
При приниманні духовників треба жадати визнання віри, приписаного Папою Урбаном VІІІ. Для тих, що є свідомі доґматичних ріжниць між Вселенською Церквою і нез’єдиненою, є приписана ось така формулка: «Я [ім’я рек] добровільно прилучуюся до св. Вселенської Христової Церкви. З вірою і любов’ю приймаю всі правди, які вона визнає в нікейсько-царгородськім Символі віри, в постановах вселенських Соборів і в науці св. Отців. А зокрема, визнаю блаженного Епископа Римського за наслідника Верховного Апостола св. Петра і головного провідника одинокої Христової Церкви на землі». Після зложення визнання віри треба їх розрішити перед св. сповіддю від цензури, затриманої Апостольському Престолові особливим способом (speciali modo reservata) по формі требника (ст. 56).
Від вірних, неосвічених доброї віри і несвідомих ріжниць, вистачить загальне визнання віри при помочі збудження актів віри в Пресвяту Тройцю, Ісуса Христа, в Його Церкву і в усі правди, які вона учить. Вистачить розрішити їх у сповіді від цензури: «Розрішаю тя от всякого союза клятвенного». Нез’єдинене простолюддя можна сповідати, щоб у цей спосіб притягнути їх до католицької Церкви. Коли з’єдинюється душпастир, а його вірні ні, то він не обов’язаний покидати нез’єдиненої парохії, якщо так краще може прислужитися справі З’єдинення.
4. В проповідях належить проповідувати передусім катихитичні правди. Окрему увагу треба присвятити науці про Христову Церкву і Його намісника. Якщо вимагають умовини, треба пояснити в спокійний і згідливий спосіб ріжниці між католицькою Церквою і нез’єдиненою, виложити правди оспорювані сектами.
Навчити вірних приймати св. Тайни, головно їм пояснити, як сповідатися. В дальших проповідях священик має старатися пояснити літурґічні обряди і відправи.
V. Завваги до відправи Молитвослова
Накінець, кілька слів про Часослов. Тому, що священики видвигають деякі сумніви щодо його відмовлювання і обв’язування, годиться пригадати головні принципи. Священики, що не належать до нашої церковної провінції не є обов’язані відмовлювати молитвослов. Але перед відправою Служби Божої мають відмовити 9 час, вечірню і утреню, або молитви перед літурґісанням. Наш священик може відмовити вервицю, якщо через відмовлювання правила наражувався б на пізнання і шикани, навіть тільки через саме ношення молитвослова. На терені нез’єдинених, якщо працює через цілий день у душпастирстві, то дозволено часослов обмежити до 1/2 години. Коли наш священик був принятий до Київської Митрополії, на Волинь або великоруського екзархату, Молитвослов його не обов’язував би.
Часослов – це прилюдна молитва Церкви, і до нього є зобов’язані навіть суспендовані, викляті і обложені інтердиктом. Хто звільнений від обов’язків священичого стану Папою, той і звільнений від часослова. Відмова часослова є обов’язком важким, бо обов’язує під смертним гріхом. Ба ще більше, священик поповнює смертельний гріх, якщо опустить один час, або рівнозначну частину молитвослова.
Відправа часослова має бути усна. Дехто з наших священиків питав, чи можна відмовляти умом. Отже, ні. Вправді, Папа Лев Х дав привілей деяким монахам умово відмовляти правило, але Папа Григорій ХV зніс це право 1622 р. Священик має мати намір відмовити часослов і то відмовляти бодай із зовнішною увагою, це є не заниматися іншою зовнішною чинністю. Дальше треба відмовити ціле правило і виразно вимовляти, не проковтуючи слів або складів. Відмовленя має бути в церковнослов’янській мові безперервне, хоч можна перервати части молитвослова з якоїсь причини. Так само є дозволено переставляти части, значить скорше вечірню, яку править прилюдно, а відтак доповнити часи. Священик має відмовляти в належнім місці і положенні, може і лежачи, якщо нездужає напр. не може спати в ночі і т. д. Поклони, знаки св. Хреста і т. д. відносяться до церковної відправи, і нема обов’язку їх приватно робити, хоч є похвальна річ їх заховати. Утреню можна відчитати день наперед по полудні. День перед полуднем відмовлена утреня не буде важним задосить учиненням.
Коли молитвослов не зобов’язує?
Звільнені від молитвослова:
а) Хто не має часослова, напр. у в’язниці, забув у дорозі і т. д., недужі, що терплять на біль голови і не можуть виконувати своїх обов’язків, реконвалєсцент, якого мучить молитвослов є рівнож необов’язаний до відправи часослова. Дальше звільняють від часослова і обов’язки стану, якщо не можна би їх без страти відложити на другий день. Хто не може цілого, той має бодай частину відчитати.
б) Ніхто не є обов’язаний позбавляти себе належного відживлення і сну, щоб міг відчитати молитвослов. Хто в вечір не відмовив ще молитвослова, і нечайно є завізваний до хорого, не є обов’язаний до часослова, щоби скорочував свій нічний відпочинок.
в) Хто цілий день сповідає і не може відложити сповіди на другий день (місії, реколєкції) не є обов’язаний. Рівнож хто є взиваний до хорих (в часі заразливих недуг і т. д.). Хто занятий є через 8 і 10 год. має відчитати молитвослов, хіба, що є такий змучений, що з трудом відмовляв би його.
г) Хто приготовлює проповідь і не мав передше часу її виготовити – і не може опустити проповіди без згіршення – є рівно ж звільнений від часослова.
VІ. Випадки на часі
1. Загальна засада є, що хто зовнішньою силою є примушений до гріха, і не дав на це внутреної згоди, цей не поповнює гріха. В такій небезпеці треба радити насилованому збуджувати акти віри, надії і любови Бога і поручання Божій опіці.
Відносно законів, то відома річ, що несправедливий закон і неможливий до виконання ніяк в совісті не обов’язує. Карний закон (lex poenalis) не зобов’язує в совісті, хіба до виповнення кари та ще тому, щоби не виставляти себе на небезпеку і на переслідування.
Позитивний Божий і людський закон не зобов’язує під утратою життя або навіть понесення великої шкоди. Тому ніхто не є обов’язаний з зараженням життя і на велике лихо зберігати до переховання передані річи, додержати обіт (приречення) і віддати украдені річи.
2. Заперечення віри прямо не є дозволене навіть в часі переслідування віри. Прямо відрікається від віри той що каже не є християнином, католиком, або твердить, що є безбожником. Інша річ, коли питають кого, чи він священик. В такому випадкові може дати виминаючу відповідь, бо тут радше ходить о стан, а не о віру. Хто вступає до комсомолу, піонерів, ще тим самим не заперечує віри. Коли віруючий знаходиться в довкіллю, в якім збезчещують віру, повинен виступити проти цього і спротивитися, хіба бачить, що тим нічого не осягне, а себе наразить на небезпеки. Очевидно, більший тут є обов’язок спротиву з боку священика, ніж мирянина.
Можна укривати віру, коли немає обов’язку її визнавати, себто коли запитує в нас або грозить згіршення ближніх. Можна укривати віру, коли з визнання не має хісна, але, навпаки зневаження Бога і шкода для ближніх.
Візьмім такий випадок. Хтось заховував би піст і з того падало би підозріння, що він віруючий і спричинило би усунення його з посади, наразило би на утрату майна, на заслання або, й на утрату життя. Той може і не постити. Це не є запереченням віри. Цей випадок треба відріжнити від такого, в якім тільки насміхалися б із християнина, що він постить. Тоді він обов’язаний зберегти піст мимо наруг. Рівнож, коли визивали б віруючого, щоб він їв м’ясо в посні дні на знак безбожництва, то це було б запереченням віри і смертельним гріхом. Коли спочатку спершу самі вірні не йшли до церкви в неділю бо боялися жорстокого переслідування, то це не було запереченням віри.
Коли немає обов’язку визнавати віру, то можна послуговуватися двозначниками або виминати відповідь, наприклад, в приватнім житті, в розмовах з товаришами: Тебе що то обходить, чи я віруючий? Наколи б довкілля уважало таку відповідь за заперечення віри, то не можна так говорити. Можна скривати віру, уживаючи відзнак, які, одначе, не означають виразного заперечення віри (червона краватка, звізда, [значок] МОПР і т. і.), бо це радше відзнаки комунізму як такого, а не безбожництва і відречення від віри. Задля справедливої причини можна не впрост (indirecte) заперечити віру акцією, самою з себе індиферентною і виконаною в добрім намірі. Наприклад, можна піти на большевицький похорон. Загрожують якомусь батькові, що його вивезуть, якщо дівчина не вступить до комсомолу. Дівчина годиться вступити. В клясі питає вчитель, чи вона знає, що не можна сповняти її релігійних обов’язків. Вона дає на це виминаючу відповідь: Я знаю, які беру на себе обов’язки. Товаришки гіршаться тим, хоч розуміють, що вона виразно не хотіла виректися віри. Дівчина хотіла добра, ратувати батька; акція належати до комсомолу не є сама з себе грішна і безбожницька. Згіршення, і то неповне, могла допустити задля небезпеки життя батьків. Втікати перед переслідуванням можна, хіба чиясь приявність була б конечна для спасіння віри, наприклад – душпастирів: і парохів, і епископів. Чия приявність не є конечна, хоч пожиточна, може втікати. Навіть мають обов’язок утікати ті, котрих збереження для публичного добра є конечне і яким загрожує наближаюча небезпека виречення віри.
3. Працювати фізично в неділі під примусом не є гріхом. Коли назначена комусь праця в неділі і свята і то під утратою служби, то він не грішить, повинен одначе, якщо може, вислужити Службу Божу вечером.
4. Чи обов’язує заховання тайни вимушене під загрозою смерти? Така тайна не обов’язує, бо вимушена, хиба тому може обов’язувати щоби не наражуватися на більше лихо.
5. Щодо дібр церковних, то священик не може підписувати, що їх зрікається, бо то не його власність. Зрештою в цьому напрямі є видана інструкція Ординаріяту.
VІІ. Закінчення.
Отце важніші правила і випадки, яких має тепер священик придержуватися і в них відповідно пристосувати богословські засади. Дай Боже, щоб цей виїмковий стан тривав недовго. Ми, звичайно, думаємо, що теперішні умовини – це лише переходовий і тимчасовий стан, який Господь допустив як якесь інтермеццо в Сomedia divina, яке нечайно появилося і чимскоріше скінчиться. Було б непорадно розумовими арґументами дискутувати і себе і інших позбавляти надії, яка є такою могутньою підтримкою в житті. Все ж таки, беручи реально справу, треба сказати, що теперішній стан є вислідом довгих історичних суспільних процесів, який поволі підлягає великим змінам і йде в тому напрямі дальше.
Постанова
Високопреосвященний Митрополит уділяє на 10 літ священикам, за виїмком суспендованих, повновласти, одержані від Апостольського Престола, і то вже тепер на випадок заслання, а на території Архіепархії – на майбутнє, якщо була б перервана або унеможливлена комунікація з Ординарієм.
[1] На запит Переяславського і Сарайського епископа Теоґноста (1276 р.) чи можна: “Приходящим от татар, хотящим хреститись і не будеть велика сьсуда в чем погружать єму?” відповів царгородський патріярх Іван Век: Да облевает его трижди, глаголя: “Во імя Отца, і Сина, і Св.Духа” – (О. Лотоцький: Укр. джерела церковного права. Варшава 1931, ст. 137.)
Немає коментарів:
Дописати коментар