Однією з важливих причин "непопулярності" в Церкві таких богослужінь як
вечірня чи утреня є спосіб їхнього виконання. Зараз маю на увазі дуже
поширену в нас практику "дякування" (з наголосом на "а") більшості
богослужінь.
Часто зустрічаюся з формулюванням: "дяк забезпечує спів".
Так от, спів то він може забезпечити і я дуже добре розумію чому так є на наших парафіях. Однак, якщо ми прагнемо поглиблювати нашу літургійну свідомість, стараємося жити богослужінням і хочемо більш свідомої участі вірних у ньому, то треба думати про подальші кроки.
Часто зустрічаюся з формулюванням: "дяк забезпечує спів".
Так от, спів то він може забезпечити і я дуже добре розумію чому так є на наших парафіях. Однак, якщо ми прагнемо поглиблювати нашу літургійну свідомість, стараємося жити богослужінням і хочемо більш свідомої участі вірних у ньому, то треба думати про подальші кроки.
Підказка
якими ці кроки мали б бути, знаходиться в самих літургійних текстах і
структурі богослужінь. Абсолютна більшість наших літургійних піснеспівів
є спільнотного, соборного характеру.
Кожен може зауважити, що в молитовних текстах переважно фігурує перша особа множини: "оспівуємо", "прославляємо", "прибігаємо", "сподоби нас Тебе оспівувати" і таких прикладів багато. Звичайно ж, є звернення і від першої особи однини, але здебільшого в покаянних піснеспівах: "Приходжу до Тебе, як блудний син...", "в покаянні прийми мене" та ін. Тобто в самих текстах закладена ідея співу спільноти співців, або як в літургійних книгах написано - "лику" (від нього походить дієслово "ликувати" - святково, піднесено і урочисто радіти).
Другим важливим моментом, який підкреслює важливість присутності більшої кількості співців на богослужінні є припис уставу співати окремі піснеспіви двічі (або тричі), почергово, поперемінно, "на два крилоси". В цьому способі виконання відображена давня християнська практика т. зв. антифонного співу, про який маємо згадки вже в І-ІІ ст. Протягом століть антифонний спів міг зазнавати різних перетворень щодо своєї форми, але його суть залишається незмінною і полягає вона в діалогічності, - переспіві, який, на думку святих Отців є відображенням співу небесних ангельських хорів.
Кожен може зауважити, що в молитовних текстах переважно фігурує перша особа множини: "оспівуємо", "прославляємо", "прибігаємо", "сподоби нас Тебе оспівувати" і таких прикладів багато. Звичайно ж, є звернення і від першої особи однини, але здебільшого в покаянних піснеспівах: "Приходжу до Тебе, як блудний син...", "в покаянні прийми мене" та ін. Тобто в самих текстах закладена ідея співу спільноти співців, або як в літургійних книгах написано - "лику" (від нього походить дієслово "ликувати" - святково, піднесено і урочисто радіти).
Другим важливим моментом, який підкреслює важливість присутності більшої кількості співців на богослужінні є припис уставу співати окремі піснеспіви двічі (або тричі), почергово, поперемінно, "на два крилоси". В цьому способі виконання відображена давня християнська практика т. зв. антифонного співу, про який маємо згадки вже в І-ІІ ст. Протягом століть антифонний спів міг зазнавати різних перетворень щодо своєї форми, але його суть залишається незмінною і полягає вона в діалогічності, - переспіві, який, на думку святих Отців є відображенням співу небесних ангельських хорів.
Разом з тим,
поперемінний крилосний спів робить богослужіння жвавим, динамічним та
інтерактивним. Тропар чи стихира, заспівана двічі одними із тими самими
співцями звучить по-одному, а заспівана по черзі двома групами співців, з
різними голосами, з різними характерами - дещо по-іншому, живіше і, я б
сказав, повніше. Тут також важливим моментом є просторовий вимір
літургійного дійства. При співі на два крилоси весь простір храму
наповнюється голосом хваління, богопрослави. Традиційно, крилоси мали б
стояти в храмі вірних, справа і зліва перед іконостасом. Такий спосіб
співу, за моїм спостереженням, здатний залучати людей до активнішої
участі в богослужінні.
Третій аргумент є чисто антропологічний.
Будь-яка людська діяльність виглядає більш вагомою, солідною, якщо до
неї залучена більша кількість осіб. Співу це стосується особливо. Самому
співати, відверто кажучи, може бути просто важко, якщо враховувати
насиченість наших богослужінь гарними і розлогими піснеспівами, як от
богородичні-догмати, ірмоси чи святкові стихири. Набагато простіше і
приємніше ці прекрасні поетично-музичні молитовні твори співати з ликом
співців. Тоді все виглядає більш святково, більш харизматично і більш
літургійно ("Літургія" - це "спільна справа").
Присутність декількох співців також підкреслює важливість літургійного дійства, демонструє нашу повагу до нього, наше бажання оспівувати Бога "достойно і праведно".
Присутність декількох співців також підкреслює важливість літургійного дійства, демонструє нашу повагу до нього, наше бажання оспівувати Бога "достойно і праведно".
Для втілення в життя всього сказаного вище, слід, на
мою думку, відроджувати і розвивати саме невеличкі крилосні хори. Це аж
ніяк не заперечує ідеї великого хору, ані не ставить під сумнів його
важливості. Великий хор має свої переваги і свою важливу літургійну
функцію теж. Однак, всі добре це усвідомлюють, що хор у складі, скажімо,
20 чи 30 осіб не так то легко часто зібрати. А четверо, восьмеро чи
десятеро співаків могли б належним чином послужити співом на вечірні,
утрені чи Літургії.
Вертаючись до початку тексту, є також і
багато інших причин "непопулярності" богослужінь, - брак пояснення
змісту їхніх текстів і обрядів, об'єктивна складність окремих
піснеспівів, звичайна людська нехіть служити їх, боязнь, що люди "не
сприймуть", "не прийдуть" і т. д. Але причина, описана вище, на мою
думку, одна із основних.
Максим Тимо
У спільнотах Неокатехуменальної Дороги (один з т.зв. нових рухів Римо-Католицької Церкви, що розповсюдився також і на греко-католиків, і на православних) перед кожною піснею і читанням зі Св. Письма один з членів спільноти обов’язково виголошує впровадження. І це при тому, що всі члени спільноти приймають участь у співі, всі на пам’ять знають пісні.
ВідповістиВидалити