для Східньої Церкви Рим,
10. вересня 1941.
Ч. прот.
1219/28.
Мило мені заслати Вашому Преосвященству по три примірники з
тих літургійних книг візантійського обряду в старославянській мові, руської
рецензії, що їх перевірено й видруковано вже за старанням сеї Св. Конгрегації,
виконучи тим постанови їх Еміненцій Отців Кардиналів, ухвалені па Пленарному
Засіданні дня 10. січня 1938 р. та затверджені Його Святістю Пієм XI. дня 15.
того ж місяця.
Перша з цих книг — то витяг (в малому форматі) з
Літургікона. себто Служебника, що містить Чин Вечірні й Утрені та ріжні Часи в
році. Друга книга (в більшому форматі) містить Літургію св. Йоана Золотоустого.
Третя, — то та сама Літургія в малому форматі.
Внаслідок дискусій, які завелися були між Українцями в
справі деяких змін у літургійному чині, що їх уведено нещодавно в тексті, чи
рубриках літургійних книг, — дискусій, що порушували теж і ті чотири пункти, що
їх обмірковано на Синоді в Замості 1720 р., та й те, що постановив в V. Титулі Синоду у Львові
1891 р. український Епископат, — перевіривши в цілости цю літургійну проблему
на конференціях 1927, 1929 і 1932 р., вирішив укр. Еписконат віддати цілу цю
квестію під розсуд Св. Престола й просити Його, щоб був ласкавий зарядити
зладження типового видання всіх літургійних книг.
І тому то Св. Конгрегація в 1933 р. просила українських
Преосвященних Ординаріїв висловити свої думки на деякі квестії та, одержавши
разом з їхніми відповідями й Протоколи Засідань Міжепархіяльної Комісії
Літургійної у Львові 1930—1935 р., віддала ввесь той зібраний матеріал до
перевірки Конзульторам-спеціялістам у канонічному праві, в східній літургії та
в старославянській мові.
Їх Еміненції Отці Кардинали, Члени сеї Св. Конгрегації, на
вже згаданому Пленарному Засіданні дня 10. січня 1938 р., не входячи в мерітум
поодиноких спірних точок, поставили певні загальні принципи, що мають служити
за базу в дальшій праці при провірці і друкованні руських літургійних книг та й
поручили цю роботу спеціальній Комісії під проводом Його Еміненції Кардинала
Секретаря сеї Св. Конгрегації.
У міжчасі заряджено оминати всякі спори, позволено однак
провізорично уживати всякі тексти, які є, а заборонено публікувати нові видання
без особливішого дозволу Св. Конгрегації.
Вашому Преосвященству певно приємно буде довідатись, до яких
результатів дійшла дотепер у своїх працях Комісія, що над самим Літургіконом,
себто Служебником, мала 61 засідань, не перестаючи при тім заходжуватись
приладжувати й інші книги.
1. Насамперед
упевненося, що є спеціяльна руська рецензія, яка від загально вживаної далеко
старша, бо не виправлювана, як вона, на друкованих щойно з початком XVII. ст.
грецьких виданнях. Отже ж ця руська рецензія, коли показується, що вона згідна
з найстаршими текстами, заслуговує на те, щоб її поставити на першому місці.
2. Сконстантовано,
що починаючи від другої половини XVII. ст. не лише тексти самі, але, й то
особливо, рубрики позмінювано та попереіначувано під ріжними впливами, в чім,
якщо виняти тії чотири спеціальні пункти, обмірковувані на Синоді в Замості,
Св. Престіл не мав ніякої участи.
3. Найважніше
переіначення було в рубриках евхаристійної Літургії: Скодифіковано їх зразу в
Літургіконі Митрополита Кипріяна Жоховського, виданому у Вильні 1692 р., а
опісля багато побільшено в „Чині служення Літургії читаної”, що його вставлено
насамперед у Служебнику, друкованому в Уневі 1733 р., а відтак передруковано в
наступних виданнях XVIII. ст. І коли вони майже цілком зникли в Галицьких
виданнях XIX. ст., то одначе заховались по нинішний день в торжественній
Літургії. Бажалося тим чином наслідувати церемонії читаної Служби Божої
латинського обряду.
Та хоч і радо принято в північних єпархіях Київської
церковної провінції ті модифікації, то не так уже легко приймалися вони в
єпархіях Львівській і Перемиській, (бо тільки вони існували тоді в Галичині), а
в єпархіях на південь від Карпат, — то ще трудніше.
4. Узявши
під увагу приватне джерело тих модифікацій, — з чим Св. Престіл не мав нічого
до діла, — та зважаючи на те непохитне бажання їх Святостей, заявлюване не раз
у документах і давних і найновіших, щоб зберігати ненарушно чистість східних
обрядів, уважалося за відповідне триматись текстів найдавніших, стараючись при
тім придержуватись, оскільки лиш воно можливе, (грецького) тексту Його Святости
Венедикта XIV. і то передовсім у рубриках. Тим чином хотілось би сповнити вірно
припоручеиня того Архієрея, що то апробуючи 1754 р. римське видання грецького
Евхологіона, дораджував його в Апостольській Конституції „Ех quо рrimum“ з дня 1. марта 1756 р. всім Епископам візантійського
обряду.
5. Видання
типових книг літургійних для Русинів-Українців, зладжене старанням Св.
Престола, придержується давної традиції окремих книг: 1. Напрестольне
Євангеліє, 2. Літургікон, себто Служебник, що містить у собі
службу священичу й діяконську. 3) Апостол з Антифонами, Тропарями й Прокіменами,
що належать до евхаристійної Літургії, а призначені для Хору й Четця. З уваги
на обставини, видання друкується в зменшеному форматі, вигіднішому, з багатьома
витягами, себто осібними відбитками. Тим однак не забороняється в дальших
передруках, що їх робитимуть Українці, держатись якоїсь іншої системи й не
такого формату. Важне тут одно, щоб заховати цілковито текст і рубрики. Цей
критерій також важний й щодо порядку матерії в книгах.
6. Тепер
друкується Євангеліє у великому форматі, призначене на престіл, — так зване
„напрестольне”. А як тільки скінчиться друкувати Літургікон, себто Служебник, так
зараз, не гаючись ні трохи, ради конечної потреби, зачнеться друк Євангелія в
малому форматі. Воно обійматиме всі євангелія, так недільні, як й празничні
цілого року, а крім того общину седмиці й общину Святих. У такій самій обробці,
в малому форматі, видасться й Апостол, щоб тим способом дати до рук священиків,
що в дорозі, практичні літургійні книги.
Скінчивши друкувати Євангеліє у великому форматі, є надія,
що можна буде зачати друкувати Апостол у такому самому форматі.
Крім цього, що сказалося, вважає
Св. Конгрегація за потрібне подати оці норми:
1. На
тереторіях, де заховується літургійні постанови, оголошені Замойським Синодом,
себто ті, що в цьому виданні є в червоних дужках (), не може Епиєкоп,
Апостольський Ексарх, ні який інший Пралат, що має порядочну юрисдикцію
єпископську або наче-епископську, переіначувати існуючу практику без дозволу
Св. Престола. Отже якщо, зваживши добре обставини часу й місця, вважатиме
дероґацію закону (частинне ухилення закону), потрібного, тоді має її просити у
Св. Престола.
2. У
місцевостях, де заховування літургійних постанов Замойського Синоду введено
нещодавно звичаєм, позволяє Св. Конгрегація Еписконам і відносним Ординаріям
диспепзувати по своїй розсудливосте від такого заховування.
3. На
тереторіях, де літургійні постанови заряджені Замойським Синодом і Львівським
не введено, бажанням Св. Конгрегації є, щоб їх там і не вводити.
4. Для
клиру, підчиненого латинським Ординаріям диспенза застережена Св. Конгрегації;
вона рішатиме, вислухавши місцевого Ординарія.
5. Тим,
що приняли священичий чин перед датою цього письма, позволяє Св. Конгрегація
відправляти приватно й надалі, якщо собі бажають, по давньому звичаю.
Одначе в великих і малих Семинаріях, у Схолястикатах і
чернечих Новіціятах відправи мається відправляти відтепер на будуче, по новому
Літургіконі, себто Служебнику, й новому „Чині богослуження” (що ладиться),
виховуючи в тій практиці молодих аспірантів до священства, чи там чернечого
життя.
Вдячний Вашому Преосвященству, якщо зводите повідомити мене
про одержання цього обіжника, з почуттям глибокого поважання мило мені
підписатись
Вашого Преосвященства щиро люблячий брат
Евгеній Кард. Т і с с е р а н
Секретар
+ Антонін Арата
Архієпископ Сардіянський Асесор.
Рим, дня 10. IX. 1941.
Немає коментарів:
Дописати коментар