14 жовтня у стінах Львівської Духовної Семнарії відбулася презентація нотного видання літургійних піснеспівів "Стихирар", в якому зібрані важливі святкові піснеспіви цілого літургійного року. Уклав цю книгу єромонах Лука Михайлович у Лаврі Святого Йоана Хрестителя студійського уставу у Львові.
Коли я вперше побачив друкований примірник "Стихираря" в руках о. Луки в храмі, то відчитав це символічно. В руках і в храмі. Це найважливіше, що треба знати про цю книгу.
Адже вона не є просто виданням пам'ятки давньої української церковної музики. Книга одночасно є і солідним науковим доробком, і літургійним збірником.
Для мене цей "Стихирар" є свідченням.
Найперше - любові автора до церковного богослужіння і літургійного співу. Ієромонах Лука цілком свідомо (і справедливо) не трактує літургійні наспіви як якусь давню, забуту традицію, а відкриває її по-новому.
Давні напіви - це дуже умовний термін. Давнім є щось до того моменту, поки хтось до нього не діткнеться з любов'ю, зацікавленням і увагою. І в момент цього дотику відбувається диво - давні, відділені від нас в часі тексти чи піснеспіви знову набувають актуальності.
Адже вона не є просто виданням пам'ятки давньої української церковної музики. Книга одночасно є і солідним науковим доробком, і літургійним збірником.
Для мене цей "Стихирар" є свідченням.
Найперше - любові автора до церковного богослужіння і літургійного співу. Ієромонах Лука цілком свідомо (і справедливо) не трактує літургійні наспіви як якусь давню, забуту традицію, а відкриває її по-новому.
Давні напіви - це дуже умовний термін. Давнім є щось до того моменту, поки хтось до нього не діткнеться з любов'ю, зацікавленням і увагою. І в момент цього дотику відбувається диво - давні, відділені від нас в часі тексти чи піснеспіви знову набувають актуальності.
В той момент, коли ми співаємо на богослужінні якийсь піснеспів з Унівського, Перемиського, Золочівського чи Львівського Ірмологіону 18-19 ст., цей піснеспів стає вже сучасним, прив'язаним до теперішнього моменту завдяки нашому співу. Це і є церковна традиція - передавання духовного досвіду з року в рік, з десятиліття в дестятиліття, зі століття в століття. В церковній традиції найважливішою є жива ланка - це ми з вами, бо саме нашими руками, нашими серцями, нашими молитвами ми підтримуємо живе церковне передання.
А ці напіви якраз допомагають нам краще молитися, глибше відчувати таїнство Христа, яке об'являється в Церкві.
Ця книга є також запрошенням.
Піснеспіви у ній подані церковнослов'янською мовою, але поряд одразу можемо знайти їхній якісний поетичний переклад на українську мову, зроблений Андрієм Шкраб'юком. Отож, сам уклад книги запрошує до подальшої співпраці і творчості. Співець, котрий співатиме з цієї літургійної книги є запрошений до розвитку і поширення церковного співу, перед ним стоїть важливе і дуже благородне завдання - поєднувати нашу традиційну пісенну культуру з красою української мови.
Ця книга є також запрошенням.
Піснеспіви у ній подані церковнослов'янською мовою, але поряд одразу можемо знайти їхній якісний поетичний переклад на українську мову, зроблений Андрієм Шкраб'юком. Отож, сам уклад книги запрошує до подальшої співпраці і творчості. Співець, котрий співатиме з цієї літургійної книги є запрошений до розвитку і поширення церковного співу, перед ним стоїть важливе і дуже благородне завдання - поєднувати нашу традиційну пісенну культуру з красою української мови.
Літургісти добре знають і усвідомлюють, скільки може зробити навіть одна книга. Дуже сподіваюся і вірю, що ця книга збагатить наше літургійне життя.
При цьому важливо пам'ятати настанову автора: "Церковна музика вимагає слухання і від того, хто її чує, і від того, хто її виконує. Церковна музика має передавати тишу".
Максим Тимо ( із доповіді на презентації)
Немає коментарів:
Дописати коментар