понеділок, 24 жовтня 2016 р.

"Тебе оспівуємо"


  Однією з важливих причин "непопулярності" в Церкві таких богослужінь як вечірня чи утреня є спосіб їхнього виконання. Зараз маю на увазі дуже поширену в нас практику "дякування" (з наголосом на "а") більшості богослужінь. 
 Часто зустрічаюся з формулюванням: "дяк забезпечує спів".  
  Так от, спів то він може забезпечити і я дуже добре розумію чому так є на наших парафіях. Однак, якщо ми прагнемо поглиблювати нашу літургійну свідомість, стараємося жити богослужінням і хочемо більш свідомої участі вірних у ньому, то треба думати про подальші кроки.
    Підказка якими ці кроки мали б бути, знаходиться в самих літургійних текстах і структурі богослужінь. Абсолютна більшість наших літургійних піснеспівів є спільнотного, соборного характеру.

неділю, 16 жовтня 2016 р.

Презентація нотного видання "Стихирар"

14 жовтня у стінах Львівської Духовної Семнарії відбулася презентація нотного видання літургійних піснеспівів "Стихирар"в якому зібрані важливі святкові піснеспіви цілого літургійного року. Уклав цю книгу єромонах Лука Михайлович у Лаврі Святого Йоана Хрестителя студійського уставу у Львові. 

Коли я вперше побачив друкований примірник "Стихираря" в руках о. Луки в храмі, то відчитав це символічно. В руках і в храмі. Це найважливіше, що треба знати про цю книгу. 
Адже вона не є просто виданням пам'ятки давньої української церковної музики. Книга одночасно є і солідним науковим доробком, і літургійним збірником. 
Для мене цей "Стихирар" є свідченням. 
Найперше - любові автора до церковного богослужіння і літургійного співу. Ієромонах Лука цілком свідомо (і справедливо) не трактує літургійні наспіви як якусь давню, забуту традицію, а відкриває її по-новому.
Давні напіви - це дуже умовний термін. Давнім є щось до того моменту, поки хтось до нього не діткнеться з любов'ю, зацікавленням і увагою. І в момент цього дотику відбувається диво - давні, відділені від нас в часі тексти чи піснеспіви знову набувають актуальності. 

середу, 12 жовтня 2016 р.

Обіжник Конгрегації для Східної Церкви "про неурочисті літургії і сослужіння"

СВ. КОНГРЕГАЦІЯ
для Східньої Церкви                                           Рим, 10. вересня 1941.
Ч.      прот. 1219/28.

ІІ. ОБІЖНИК
ДО УКРАЇНСЬКИХ ОРДИНАРІЇВ.
(Укр. переклад присланий з Риму).

В залученні до оцього письма, маю честь переслати Вашій Ексцеленції перші примірники літургійних книжок для Українців, напечатаних старанням Св. Конгрегації для Східньої Церкви та обіжник до Епархїяльних Епископів і Апостольських Ексархів, виданий цією ж Конгрегацією.
В літургійному обученні молоді треба відтепер придержуватися виключно рубрик, що містяться в цих книжках. Зрештою ці рубрики є ті самі, що в грецькому Евхологіоні Венедикта XIV., з деякими тільки поясненнями й узглядненням української традиції, подекуди старшої, чи то в тексті, чи в рубриках, — традиції, що була скрупулятно заховувана.

Обіжник Конгрегації для Східної Церкви про recensio ruthena

для Східньої Церкви                                           Рим, 10. вересня 1941.
Ч.      прот. 1219/28.

Мило мені заслати Вашому Преосвященству по три примірники з тих літургійних книг візантійського обряду в старославянській мові, руської рецензії, що їх перевірено й видруковано вже за старанням сеї Св. Конгрегації, виконучи тим постанови їх Еміненцій Отців Кардиналів, ухвалені па Пленарному Засіданні дня 10. січня 1938 р. та затверджені Його Святістю Пієм XI. дня 15. того ж місяця.
Перша з цих книг — то витяг (в малому форматі) з Літургікона. себто Служебника, що містить Чин Вечірні й Утрені та ріжні Часи в році. Друга книга (в більшому форматі) містить Літургію св. Йоана Золотоустого. Третя, — то та сама Літургія в малому форматі.

вівторок, 4 жовтня 2016 р.

Благослови наші входи і виходи

Одна із молитов священика на вечірні - першому богослужінні у візантійському обряді - звучить наступним чином: "Благий чоловіколюбче Царю, який благословив усе, молимося Тобі ревно серцем сокрушенним і духом смиренним, благослови входи наші і виходи, Христе, істинний Боже наш, бо пришестя Твоє і возшестя, і прожиття з людьми благословенне завжди, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь." 
Ця молитва ставить літургійну молитву церкви у контекст життя Ісуса Христа, Його благословенного і благодатного перебування між людьми. І справді, уся, а зокрема, візантійська літургія не має іншого призначення ніж свідчення про прихід у світ Христа, Його "ходіння" з людьми, про Його відхід, який уприсутнив Його ж навіки через сходження Святого Духа на церкву у день П'ятдесятниці. Літургійні входи і виходи церкви на чолі із літургійним предстоятелем є реальним символом приходу Христа в світ і Його "ходіння" з людьми тут і тепер. 

Інтерв’ю о. Петра Ґаладзи для сайту Паризької єпархії УГКЦ

5-17 вересня 2016 року відбулася IV сесія єпархіального собору Паризької єпархії св. Володимира для Франції, Бельгії, Нідерландів, Люксембурґу та Швейцарії, під час якої делегати особливу увагу присвятити літургійним питанням.
На запрошення владики Бориса Ґудзяка, в якості експерта та доповідача у соборі взяв участь о. Петро Ґаладза, директор Інституту східнохристиянських студій імені митрополита Андрея Шептицького при Університеті св. Павла (Канада), який по закінченню соборових сесій дав інтерв’ю сайту Паризької єпархії.
  • Отче Петре, знаємо Вас як доктора богослов’я, професора літургіки, душпастиря у США та Канаді, організатора богословської науки в Україні та Північній Америці, автора науково-богословських монографій та статей. Однак, як би Ви ще змогли представитися читачам сайту? Яке Ваше конкретне покликання в межах покликання богослова-священика? Яке Ваше життєве кредо?
Вбачаю своє покликання в тому, аби притягати людей до Ісуса Христа, відкриваючи їм красу і сенс українсько-візантійської літургійної молитви. Не можу сказати, що наша Церква тут на Заході зробила все для того, аби молитва посідала належне місце у житті вірних. Трагедією є те, що, доволі часто, наші люди, охрещені у нашій Церкві, які мають прагнення молитися літургійно, рідко приходять на відправи до наших храмів, а інколи й переходять до інших Церков. Це тому, що вони не відчувають, що літургійна відправа у таких формах, як це часто буває у наших греко-католицьких храмах у діаспорі, може стати для них джерелом духовного рятунку, і це мене дуже болить. Як літургіст я переконаний, що УГКЦ є найкращою у плані літургійних форм, однак, ми дуже багато занедбали, тому намагаюся робити усе можливе, щоби бачити літургійний розквіт нашої Церкви, зокрема у Північній Америці, де проходить моє служіння. І тут я покладаю надію на найновішу хвилю нашої міграції та сподіваюся на мудрий церковний провід.