Як довершити чин хрещення в небезпеці смерті?

Як довершити чин хрещення в небезпеці смерті?

В канонах партикулярного права УГКЦ вказано, що «У надзвичайних випадках таїнство Хрещення дозволено уділяє будь який вірний християнин … Якщо уділення таїнства Хрещення відбулося в надзвичайний спосіб, то до компетенції пароха новоохрещеного належить доповнити Чин таїнства…»^[1].

Доповнення чину таїнства хрещення не є перехрещенням, адже в Кодексі Канонів Східних Церков( ККСЦ) та Катехизмі УГКЦ «Христос наша Пасха» вказано, що хрещення приймають лише раз у житті^[2]. За ККСЦ для підтвердження дійсності таїнства хрещення здійсненого вірним у надзвичайному випадку достатньо є одного бездоганного свідка^[3], тобто «чесної людини, що користується довірою громади»^[4]. Лише якщо існує слушний сумнів «дійсно або чи правосильно таїнство було уділено, і якщо цей сумнів залишається по проведенні докладної перевірки, то таїнство хрещення слід звершувати вповні …»^[5].

Що ж мається на увазі в партикулярному праві під «доповненням» таїнства хрещення , яке в Катехизмі УГКЦ називається натомість «довершенням»^[6] обряду хрещення, якщо під час хрещення не було повного літургійного обряду? ККСЦ і Партикулярне Право скеровують до літургійних книг та неодноразово наполягають, що таїнство хрещення потрібно звершувати «згідно з літургічними приписами Церкви свого права»^[7], та «ретельно дотримуватись того, що міститься в літургічних книгах»^[8].

 

Требник 2001 року

Найбільш вживаним в УГКЦ є Малий Римський требник 1952 року, що був перекладений у 1973 році українською мовою, та перевиданий з Благословення Блаженнішого Любомира у 2001 році. Це видання 2001 року має окрему рубрику: «Якщо охрещений живе, то як прийде відповідний час миропомазання, його приносять у храм. Ієрей каже «Благословенне Царство», потім єктенія, див. сторінку 33 і далі»^[9].

Сторінка 33 веде на сам початок чину хрещення. Додаткові рубрики і вказівки відсутні.

Тому строго слідуючи за приписами Требника необхідно опустити чин оглашення перед хрещенням, а натомість взяти все з самого чину хрещення. В такому випадку Требник взагалі не пояснює яким чином доповнювати або довершувати хрещення, навіть не вказує на опущення хрещальної формули, тобто фактично пропонує перехрещення вірного. Невиразність припису змушує звернутись до Римського церковнословянського видання Требника, який ліг в основу видання 2001 року, або до тих видань які мають в УГКЦ офіційний статус.

Великий Римський Требник

Офіційний великий Римський требник^[10] УГКЦ церковнослов'янською мовою хоч і містить вказівку як хрестити в небезпеці смерті, не зазначає як довершувати таїнство хрещення, адже розглядає лише такий варіант коли людина є охрещена і відразу миропомазана пресвітером^[11]. В такому випадку існує припис, якщо охрещений залишається жити, довершити чин від того моменту який йде відразу після миропомазання, тобто від співу «Ви що в Христа хрестилися у Христа зодягнулися...».

Використовуючи аналогію можна припустити, що чин хрещення, якщо миропомазання не було звершене, як сказано в Катехизмі УГКЦ «довершується» за тою самою логікою, що і довершення чину миропомазання, тобто з того моменту який безпосередньо слідує за хрещальною формулою, а саме: псалма 31 та облечення.

 

Малий Римський Требник

Рубрики та текст в Малому Требнику 1952 року і перекладі з нього, Требнику 2001 року – ідентичні, але сторінка на яку перенаправляє церковнослов'янський требник – початок чину миропомазання, а не хрещення^[12].

Тобто требник пропонує опустити все, що стосується хрещення, і відразу миропомазувати, що пояснює саму рубрику требника, в якій вказано «коли прийде час миропомазання…», а не хрещення. Бачимо, що хоч чин доповнення хрещення в Требнику 2001 року є перекладом Малого Требника 1952 року, попри те рубрика відрізняється.

 

Неузгодженість рубрик Малого Требника 1952 р. та Требника 2001 р.

Требник 2001 року не був прямо перекладений з церковнослов'янської мови, натомість, як зазначено в передмові, використовувався переклад українською мовою видання 1973 року^[13]. У Требнику 1973 року рубрика, що стосується хрещення в небезпеці смерті, ідентична з виданням 2001 року. Тобто після слів «Якщо охрещений живе, то, як прийде відповідний час миропомазання, його приносять у храм. Ієрей каже: «Благословенне Царство», потім єктенія, див. сторінку …» пропонується перехід на сторінку 34, яка є початком чину хрещення.

Зауважмо, що чин миропомазання в требнику 1973 р. знаходиться на сторінці 43, натомість початок чину хрещення на сторінці 34. Тому, найвірогідніше, причиною рубрикальних змін в порівнянні з церковнослов'янським прототипом 1952 року, в українському перекладі, стала технічна друкарська помилка яка полягала в переставлені цифр 4 і 3 місцями, а тому замість сторінки 43 рубрика перенаправляє на сторінку 34. Цю помилку вже і відтворили у виданні 2001 року.

Варто зазначити, що, до прикладу, в англійському перекладі «Малого Требнику» 1983 року сторінка переходу вказана правильно. Більш того, в порівнянні з церковно-слов'янським оригіналом зроблено уточнення, що доповнюючи чин хрещення необхідно після «Благословенне Царство» брати єктенію миропомазання, що виключає можливість подвійної інтерпретації.

 

Як довершити чин хрещення?

Строго слідуючи рубрикам Малого Требника, приписам Кодексу Канонів Східних Церков та Партикулярному Праву УГКЦ, доповненням^[14] чину хрещення є лише миропомазання. Враховуючи, що Катехизм УГКЦ говорить про довершення чину хрещення і миропомазання, можливим є варіант який запропонований в Великому Римському Требнику, по аналогії з довершенням чину миропомазання, тобто – довершення чину хрещення від моменту після хрещальної формули.

---

^[1] Канон 81, § 3,4. Див: http://ugcc.ua/official/official-documents/kanony/kanoni_partikulyarnogo_prava_ugkts_82426.html.

^[2] Катехизм, §415 Див: https://catechismugcc.org/molytva-tserkvy/ii-molytva-tserkovnoi-spilnoty/v-tajinstva-khristiyans-kogo-zhittya/1-tainstva-khrystyianskoho-vtaiemnychennia/a-sviate-tainstvo-khreshchennia.
ККСЦ, 672 – § 1. Див: https://www.ugccla.lviv.ua/doc.

^[3] ККСЦ, 691.

^[4] М.Димид, “Учительське служіння Церкви та святі таїнства. Канонічне право ІІІ”, Свічадо, Львів. 2008 с 66.

^[5] ККСЦ, 672 – § 2.

^[6] Катехизм, §423.

^[7] ККСЦ, 683.

^[8] ККСЦ, 674. Партикулярне право Канон 81, § 4.

^[9] Требник, (Львів, 2001) с. 50.

^[10] Розпорядження глави і отця УГКЦ про офіційні літургійні видання. Вих. ВА 14/100 20.02.14. див : https://drive.google.com/file/d/0B4vzPDufLbhubThIZVlhUnRnZmM/view.

^[11] Требник, Перша Частина, (Рим, 1945), с.53-54.

^[12] Малий Требник, (Рим, 1952) с .71.

^[13] Малий Требник (Рим, 1973).

^[14] Партикулярне право говорить про доповнення хрещення. Під терміном “доповнення” римо-католицькі документи розуміють миропомазання. Див, наприклад: Катехизм Католицької Церкви, 1285.

Служіння Літургії в умовах війни

Всечесні співбрати! 

У служебнику Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького (Львів 1929, сс. 287-288, сс. 290-291) існують деякі вказівки, які можуть бути частково достосовані до наших воєнних обставин.

"Якщо церква і престол є освячені, але від випадку під час якогось бунту скроплена людською кров'ю чи від удару зброєю, чи рукою, чи чогось іншого, або якоюсь тілесною нечистотою на підлозі осквернена буде, хай ієрей ніяк не осмілюється служити, доки звичайне з архиєрейським благословенням очищення буде. Хто цим нехтує, той згрішить і буде підлеглий архиєрейському покаранню.

Якщо ці випадки вже при початій Літургії стануться перед Великим входом, хай перестане ієрей служити і, споживши хліб і вино як благословенні, але не як Тіло і Кров Христові, бо ще не освячені, хай роздягнеться зі священної одежі і хай вийде, Служби не звершивши. Якщо ж це станеться по Великому вході, хай не перестане, але звершить почату Божу Службу. По цьому хай не осмілиться служити знову, доки благословенням єпископським через звичні для цього молитви буде очищене і освячене те місце.

Якщо церква від навали поганської, або від насилля єретиків або відступників осквернена буде, або якщо явний єретик там похованим буде, хай не осмілиться ієрей служити, доки з особливого єпископського благословення не очистить і за звичаєм церкву не буде освячено. Хто ж без благословення служити осмілюється, той згрішить і буде підлеглий єпископському покаранню.

(...)

Якщо під час того, як ієрей служить, нападуть вороги, або чужинці, єретики, або погани і вбивці, і ніяк Служба звершитися не може, хай споживе Святе, щоб не зосталося на наругу і потоптання нікчемним вбивцям. Сам же хай втікає, коли може; коли ж не відступить, краще вчинить, бо якщо вбитим буде, мученицький вінець прийме.

Коли ж хто захоче, принижуючи віру святу, вбити ієрея, що служить, то ієреєві ніяк не належить відступити від служіння, але звершити його, хоч би й убивство йому витерпіти доведеться; коли бо тоді вбитим буде, то до мучеників залічений буде.

Якщо під час того, як ієрей служить Божественну Службу, церква загориться, або від бурі чи чого іншого верх почне падати, хай обережно з антимінсом візьме Святе і хай вийде з церкви та на іншому достойному місці на тому ж антимінсі хай звершить Божественну Службу, почавши від того місця, з якого, виходячи, припинив її."

Велика вдяка о.Івану Дутці за переклад текстів та дозвіл опублікувати їх на сайті ПЛК

ГОЛОВНІ ПРАВИЛА СУЧАСНОГО ДУШПАСТИРСТВА (1941)

Цьогоріч святкуємо 130-ліття від дня народження Патріарха Йосифа Сліпого.

Серед його пастирського добробку нам залишилися «Головні правила сучасного душпастирства». Це своєрідна практична інструкція з часів Другої світової війни, розділена на 7 частин, яка на основі догматичного й морального богослов’я та канонічного права роз’яснює умови важности церковних таїнств і повноваження для їх уділення в умовах переслідувань чи заслання.

«Головні правила сучасного душпастирства» ще з 1940 р. підготували греко-католицьких священиків до умов Катакомбної Церкви, надаючи їм велику самостійність у душпастирському служінні, зумовлену потребою опіки над віруючими під час переслідувань і офіційної заборони Греко-Католицької Церкви в СРСР та в її державах-сателітах.

Щира вдяка науковому співробітнику Інституту Історії Церкви УКУ п.Світлані Гуркіній за дозвіл опублікувати текст "Правил" на нашому сайті

Джерело

ГОЛОВНІ ПРАВИЛА СУЧАСНОГО ДУШПАСТИРСТВА.

І. ЗАГАЛЬНІ ЗАВВАГИ.

Воєнні часи і ще більше нинішні умовини ставлять до душпастиря інші вимоги. Висувається на перше місце потреба пристосування правил із моральної теольоґії і права, на які він дотепер не звертав уваги і не мав навіть нагоди з ними зустрічатися в житті. Тому й не потребував пристосовувати їх у душпастирській практиці. Сучасне душпастирство вертає під деяким оглядом до первісних часів христіянства, у яких провідна думка “спасти душі”, висувалася наперед, і то у цілій своїй гостроті, а все інше уступало на другий плян. У тому напрямі і звернені повновласти дані Апостольським Престолом. Тому треба кожному священикові з ними зазнайомитися та пригадати собі межі важности священнодій, які закреслює доґматична і моральна богословія та право. Іншими словами, треба з’ясувати собі умови важности св. Тайн і зокрема повновластей, уділених Церквою, щоб не обтяжувати своєї совісти і не робити невиносимим Христового ярма для переслідуваних і пригноблених вірних. Завдання стає тим важчим, що мусимо узгляднювати не лише наших вірних, католиків, але і нез’єдинених, які терплять уже від десяток літ і простягають до нас благальну руку за поміччю. Назагал можна сказати, що повновласти Апостольського Престола дані на випадок унеможливлених зносин із своїм єпископом і заслання. Тому у нас душпастирство, доки можливо, повинно і мусить іти своїм ладом дальше, хоч уже тепер виринають деякі нові випадки, передусім із подружнього права, які треба розв’язувати на основі повновластей і про які буде бесіда пізніше.

ІІ. СВ. ТАЙНИ

Ціла вага душпастирської праці полягає в справуванні св. Тайн. При їх уділюванні Св. Отець дав дуже далеко йдучі повновласти і диспензи, яких загалом ще ніколи передше не уділяв. Їх належить заховати в тайні, хіба що повстало би згіршення, яке дасться усунути тільки їх виявленням. Перейдім зокрема кожну Тайну і звернім увагу на важніші точки. Очевидно, треба старатися взяти із собою часослов, требник і бодай малий служебник, бо ледви чи багато є таких, що знали би напам’ять усі найважніші молитви. Якщо хто знайшов би на засланні російські требники, може їх уживати, передусім требник митр. Петра Могили.

Посланіє Про Піст

ПОСЛАНІЄ

ПРО ПІСТ

ЙОСИФ

Божою Милістю і Святого Апостольського Римського Престолу благословенням Митрополит Галицький і Київський, Архиєпископ Львівський, Єпископ Каменець-Подільський. Духовенству і Віриним Мир у Господі і Архиєрейське благословення.

І.

Гряде Великий Піст, найповажніший час в церковному році. Своїми німими устами він усіх завзиває многомовно до молитви, покаяння, діл милосердія і приняття св. Тайн. До його голосу уважно прислухувалися наші батьки, діди і прадіди. Їх лице поважніло, вони запереставали усякі забави і розвеселення, обертали зеркала до стіни, щоб не дивитися до них, ховали скрипки і всі музичні інструменти, не співали світських пісень, вдягали на себе темнішу одежу, били поклони і здержувалися цілими нераз днями від поживи. І якжеж могло воно бути інакше! Свята вселенська, католицька Церква читає в тому часі з Посланій Апостольських і святих Євангелій зворушливі частини, проймаючі до глибини серця, відкриває найкращі картини, якими хоче яскраво і наглядно поставити перед очи найвищу мету людини – спасіння душі, куплене терпінням і кровію Ісуса Христа.