понеділок, 14 березня 2022 р.

Служіння Літургії в умовах війни

Всечесні співбрати! 

У служебнику Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького (Львів 1929, сс. 287-288, сс. 290-291) існують деякі вказівки, які можуть бути частково достосовані до наших воєнних обставин.

"Якщо церква і престол є освячені, але від випадку під час якогось бунту скроплена людською кров'ю чи від удару зброєю, чи рукою, чи чогось іншого, або якоюсь тілесною нечистотою на підлозі осквернена буде, хай ієрей ніяк не осмілюється служити, доки звичайне з архиєрейським благословенням очищення буде. Хто цим нехтує, той згрішить і буде підлеглий архиєрейському покаранню.

Якщо ці випадки вже при початій Літургії стануться перед Великим входом, хай перестане ієрей служити і, споживши хліб і вино як благословенні, але не як Тіло і Кров Христові, бо ще не освячені, хай роздягнеться зі священної одежі і хай вийде, Служби не звершивши. Якщо ж це станеться по Великому вході, хай не перестане, але звершить почату Божу Службу. По цьому хай не осмілиться служити знову, доки благословенням єпископським через звичні для цього молитви буде очищене і освячене те місце.

Якщо церква від навали поганської, або від насилля єретиків або відступників осквернена буде, або якщо явний єретик там похованим буде, хай не осмілиться ієрей служити, доки з особливого єпископського благословення не очистить і за звичаєм церкву не буде освячено. Хто ж без благословення служити осмілюється, той згрішить і буде підлеглий єпископському покаранню.

(...)

Якщо під час того, як ієрей служить, нападуть вороги, або чужинці, єретики, або погани і вбивці, і ніяк Служба звершитися не може, хай споживе Святе, щоб не зосталося на наругу і потоптання нікчемним вбивцям. Сам же хай втікає, коли може; коли ж не відступить, краще вчинить, бо якщо вбитим буде, мученицький вінець прийме.

Коли ж хто захоче, принижуючи віру святу, вбити ієрея, що служить, то ієреєві ніяк не належить відступити від служіння, але звершити його, хоч би й убивство йому витерпіти доведеться; коли бо тоді вбитим буде, то до мучеників залічений буде.

Якщо під час того, як ієрей служить Божественну Службу, церква загориться, або від бурі чи чого іншого верх почне падати, хай обережно з антимінсом візьме Святе і хай вийде з церкви та на іншому достойному місці на тому ж антимінсі хай звершить Божественну Службу, почавши від того місця, з якого, виходячи, припинив її."

Велика вдяка о.Івану Дутці за переклад текстів та дозвіл опублікувати їх на сайті ПЛК

субота, 12 березня 2022 р.

ГОЛОВНІ ПРАВИЛА СУЧАСНОГО ДУШПАСТИРСТВА (1941)

Цьогоріч святкуємо 130-ліття від дня народження Патріарха Йосифа Сліпого.

Серед його пастирського добробку нам залишилися «Головні правила сучасного душпастирства». Це своєрідна практична інструкція з часів Другої світової війни, розділена на 7 частин, яка на основі догматичного й морального богослов’я та канонічного права роз’яснює умови важности церковних таїнств і повноваження для їх уділення в умовах переслідувань чи заслання.

«Головні правила сучасного душпастирства» ще з 1940 р. підготували греко-католицьких священиків до умов Катакомбної Церкви, надаючи їм велику самостійність у душпастирському служінні, зумовлену потребою опіки над віруючими під час переслідувань і офіційної заборони Греко-Католицької Церкви в СРСР та в її державах-сателітах.

Щира вдяка науковому співробітнику Інституту Історії Церкви УКУ п.Світлані Гуркіній за дозвіл опублікувати текст "Правил" на нашому сайті

Джерело

ГОЛОВНІ ПРАВИЛА СУЧАСНОГО ДУШПАСТИРСТВА.

І. ЗАГАЛЬНІ ЗАВВАГИ.

Воєнні часи і ще більше нинішні умовини ставлять до душпастиря інші вимоги. Висувається на перше місце потреба пристосування правил із моральної теольоґії і права, на які він дотепер не звертав уваги і не мав навіть нагоди з ними зустрічатися в житті. Тому й не потребував пристосовувати їх у душпастирській практиці. Сучасне душпастирство вертає під деяким оглядом до первісних часів христіянства, у яких провідна думка “спасти душі”, висувалася наперед, і то у цілій своїй гостроті, а все інше уступало на другий плян. У тому напрямі і звернені повновласти дані Апостольським Престолом. Тому треба кожному священикові з ними зазнайомитися та пригадати собі межі важности священнодій, які закреслює доґматична і моральна богословія та право. Іншими словами, треба з’ясувати собі умови важности св. Тайн і зокрема повновластей, уділених Церквою, щоб не обтяжувати своєї совісти і не робити невиносимим Христового ярма для переслідуваних і пригноблених вірних. Завдання стає тим важчим, що мусимо узгляднювати не лише наших вірних, католиків, але і нез’єдинених, які терплять уже від десяток літ і простягають до нас благальну руку за поміччю. Назагал можна сказати, що повновласти Апостольського Престола дані на випадок унеможливлених зносин із своїм єпископом і заслання. Тому у нас душпастирство, доки можливо, повинно і мусить іти своїм ладом дальше, хоч уже тепер виринають деякі нові випадки, передусім із подружнього права, які треба розв’язувати на основі повновластей і про які буде бесіда пізніше.

ІІ. СВ. ТАЙНИ

Ціла вага душпастирської праці полягає в справуванні св. Тайн. При їх уділюванні Св. Отець дав дуже далеко йдучі повновласти і диспензи, яких загалом ще ніколи передше не уділяв. Їх належить заховати в тайні, хіба що повстало би згіршення, яке дасться усунути тільки їх виявленням. Перейдім зокрема кожну Тайну і звернім увагу на важніші точки. Очевидно, треба старатися взяти із собою часослов, требник і бодай малий служебник, бо ледви чи багато є таких, що знали би напам’ять усі найважніші молитви. Якщо хто знайшов би на засланні російські требники, може їх уживати, передусім требник митр. Петра Могили.

субота, 5 березня 2022 р.

Посланіє Про Піст

ПОСЛАНІЄ

ПРО ПІСТ


ЙОСИФ


Божою Милістю і Святого Апостольського Римського Престолу благословенням Митрополит Галицький і Київський, Архиєпископ Львівський, Єпископ Каменець-Подільський. Духовенству і Віриним Мир у Господі і Архиєрейське благословення.

І.

Гряде Великий Піст, найповажніший час в церковному році. Своїми німими устами він усіх завзиває многомовно до молитви, покаяння, діл милосердія і приняття св. Тайн. До його голосу уважно прислухувалися наші батьки, діди і прадіди. Їх лице поважніло, вони запереставали усякі забави і розвеселення, обертали зеркала до стіни, щоб не дивитися до них, ховали скрипки і всі музичні інструменти, не співали світських пісень, вдягали на себе темнішу одежу, били поклони і здержувалися цілими нераз днями від поживи. І якжеж могло воно бути інакше! Свята вселенська, католицька Церква читає в тому часі з Посланій Апостольських і святих Євангелій зворушливі частини, проймаючі до глибини серця, відкриває найкращі картини, якими хоче яскраво і наглядно поставити перед очи найвищу мету людини – спасіння душі, куплене терпінням і кровію Ісуса Христа.

вівторок, 9 квітня 2019 р.

Місяцеслов УГКЦ: перспективи оновлення

Кафедра літургійних наук ФБФ УКУ 
у співпраці із 
Патріаршою літургійною комісією УГКЦ
запрошують на 
щорічну науково-практичну конференцію

Місяцеслов УГКЦ: перспективи оновлення

Науково-практична конференція на літургійну тематику у Світлий четвер проводиться Кафедрою літургійних наук та Патріаршою літургійною комісією вже кілька років поспіль. Вона присвячена важливим аспектам літургійного життя як УГКЦ зокрема, так і Вселенської Церкви в цілому. Її учасниками є представники Патріаршої Літургійної комісії УГКЦ, викладачі та працівники Кафедри літургійних наук та інших кафедр Філософсько-богословського факультету УКУ, студенти ліценціатських, магістерських та бакалаврських програм, а також всі, хто цікавиться літургійною тематикою. 
Цьогорічна конференція на тему "Місяцеслов УГКЦ: перспективи оновлення" присвячена питанням літургійного календаря, та пов'язаних із ним викликів нашої церкви відбудеться у Світлий Четвер 2 травня 2019 року у Патріаршому центрі "Благовіщення" (м.Львів вул.Хуторівка 35б). 
Конференція розпочнеться засіданням голів єпархіальних літургійних комісій о 10:00. 
Від 11:00 до 14:00 буде виголошено ряд доповідей присвячених згаданим питанням.  
Серед запрошених доповідачів будуть зокрема 
Тарас Шманько, Данило Ґаладза, Максим Тимо, Ігнатія Гаврилик. 
Очолить конференцію голова Патріаршої літургійної комісії преосв.Венедикт.

субота, 5 січня 2019 р.

«Христос з небес - стрічайте!»


Кожне велике християнське свято є дуже багатогранним, багатим на смисли, які годі побачити і відкрити для себе без того, щоб зупинитися і вдумливо присвятити час для пізнання своєї християнської віри. У повній мірі це стосується і свята Різдва Христового. Улюблене всіма,  оповите численними народними традиціями це свято несе в собі передовсім важливий зміст для розуміння нашої християнської віри: Бог став оповитий пеленами як дитина тому, що ми є для Нього улюбленими дітьми. Цій величній святковій події присвячена літургійна поема, що складається з 9 пісень - Канон Різдва. ЇЇ автором вважається талановитий християнський поет і богослов Косма Маюмський. Він розвиває тему свята, пояснює її поетично-музичними засобами, запрошуючи нас насолодитися духовним святкуванням. Основними рисами мови канону є творче використання різноманітних біблійних подій, цитат, образів з додаванням пояснень і тлумачень цих подій, цитат і образів християнськими авторами. Канон таким чином вишукано поєднує в собі Біблію, Традицію Церкви і поетично-музичне мистецтво.
Зміст події Різдва Христового розкривається тут в кількох напрямках:
  • біблійно-історичному: в Різдві Христа сповнюються Божі обітниці для Свого народу, провіщені через пророків і праведників. Прихід Христа має універсальне значення і знаменує собою нову еру в історії людства.
  • богословсько-символічному: в Різдві Христа звершується спасіння і оновлення людини і світу. Прихід Сина Божого є “задля нас, людей, і нашого ради спасіння”. Вертеп, ясла, зоря - все це “символи”, які допомагають нам входити в Таїнство - явління Бога у плоті (пор. 1 Тим. 3, 16).  
  • літургійно-молитовному: в Різдві Христа відбувається наша зустріч з Ним, наше оновлення і просвічення “тут і тепер”. Літургійні тексти звучать у теперішньому часі, бо “Христос рождається” у понадчасовомову “днесь”. Церква молитовно оспівує не історичну подію, а таїнство, в яке входить кожен, хто вірує.  

понеділок, 31 грудня 2018 р.

Літургійна молитва — джерело та ісповідування життя Церкви

Кожне літургійне богослужіння – оскільки є ділом Христа-Священика та його Тіла, тобто Церкви, – є найвищою мірою священнодіянням, і жодне інше діяння Церкви не рівняється з його дієвістю ні значенням, ні ступенем (Конституція про Святу Літургію (далі КСЛ), 7). Цим реченням отці ІІ Ватиканського собору підсумовують розділ Конституції про Святу Літургію, у якому говорять про дієву присутність Христа у різноманітті літургійного життя Церкви.
Молитва церкви – місце богоявління
Літургійне богослужіння є не лише запрошенням Бога до спілкування з Ним і уможливлення цього спілкування через символи наших літургійних обрядів та текстів, але чимось набагато глибшим і таїнственним — запрошенням до участі у вічному і всеохоплюючому житті Пресвятої Тройці. У Таїнстві Свого Воплочення, у Стражданні, Хресній Смерті та Воскресінні Христос став для людини центром її богослужбового життя. Літургійне богослужіння — це зустріч з Богом людини, яка через Таїнства християнського втаємничення “у Христа хрестилася, у Христа зодягнулася”, це зустріч і спілкування Сина Божого із його небесним Отцем. У літургії звершується таїнство нашого відкуплення, і звершення цього таїнства відбувається на знак для тих, хто має увірувати в єдинородного Сина Божого: «Літургія … тих, хто “всередині”, щоденно будує на святий храм у Господі, на житло Бога в Дусі, “до міри повного зросту повноти Христа”, то водночас вона чудесним чином укріплює їхні сили для проповідування Христа і так показує Церкву тим, хто “зовні”, як знамено, підняте для народів,  щоб розсіяні діти Божі збиралися в одне, аж поки не буде “одне стадо й один Пастир”». (К СЛ 2). Таким чином літургія стає місцем явління Бога у цьому світі і церкви як явління Царства Божого.