«Христос з небес - стрічайте!»

Кожне велике християнське свято є дуже багатогранним, багатим на смисли, які годі побачити і відкрити для себе без того, щоб зупинитися і вдумливо присвятити час для пізнання своєї християнської віри. У повній мірі це стосується і свята Різдва Христового. Улюблене всіма,  оповите численними народними традиціями це свято несе в собі передовсім важливий зміст для розуміння нашої християнської віри: Бог став оповитий пеленами як дитина тому, що ми є для Нього улюбленими дітьми. Цій величній святковій події присвячена літургійна поема, що складається з 9 пісень - Канон Різдва. ЇЇ автором вважається талановитий християнський поет і богослов Косма Маюмський. Він розвиває тему свята, пояснює її поетично-музичними засобами, запрошуючи нас насолодитися духовним святкуванням. Основними рисами мови канону є творче використання різноманітних біблійних подій, цитат, образів з додаванням пояснень і тлумачень цих подій, цитат і образів християнськими авторами. Канон таким чином вишукано поєднує в собі Біблію, Традицію Церкви і поетично-музичне мистецтво.

Зміст події Різдва Христового розкривається тут в кількох напрямках:

• біблійно-історичному: в Різдві Христа сповнюються Божі обітниці для Свого народу, провіщені через пророків і праведників. Прихід Христа має універсальне значення і знаменує собою нову еру в історії людства.
• богословсько-символічному: в Різдві Христа звершується спасіння і оновлення людини і світу. Прихід Сина Божого є “задля нас, людей, і нашого ради спасіння”. Вертеп, ясла, зоря - все це “символи”, які допомагають нам входити в Таїнство - явління Бога у плоті (пор. 1 Тим. 3, 16).  
• літургійно-молитовному: в Різдві Христа відбувається наша зустріч з Ним, наше оновлення і просвічення “тут і тепер”. Літургійні тексти звучать у теперішньому часі, бо “Христос рождається” у понадчасовомову “днесь”. Церква молитовно оспівує не історичну подію, а таїнство, в яке входить кожен, хто вірує.  

ПІСНЯ ПЕРША

Основна тема: оновлення, відродження, “нове створення” людини.

Канон Різдва розпочинається радісним і піднесеним заспівом (ірмосом), який являє собою натхненний заклик до святкування події Різдва Христового. Текст ірмоса є цитатою з проповіді талановитого християнського письменника і проповідника Григорія Богослова. Саме таким закликом він розпочав свою проповідь на свято Богоявління ще в четвертому столітті, а Церква по сьогодні в своєму богослужінні повторює його слова, адже вони в лаконічній формі передають найглибший зміст святкування - зустріч з Христом, Який приходить до нас на землю, щоб нас вознести від землі на небо. Традиційне християнське привітання «Христос рождається» - «Славімо Його», яке ми раз у раз повторюємо, теж запозичене з проповіді святого Григорія.

Загальний настрій початку різдвяного канону перегукується з початком канону Пасхи - “Воскресіння день! Просвітімся люди. Пасха! Господня Пасха, від смерті бо до життя і від землі до небес Христос Бог нас перевів” (це теж уривок проповіді св. Григорія). Два найбільші християнські свята наче сплітаються тут воєдино:

ІРМОС: Христос рождається – славіте! Христос із небес – стрічайте! Христос на землі – возносітеся! Співайте Господеві, вся земле, і з веселістю співом звеличте, люди, Він бо прославився!
   Приспів: Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі.
  Зруйнованого переступом, на образ Божий сотвореного, що став повністю підлеглий тлінню, відпав від кращого, Божественного життя, – знову відбудовує мудрий Будівничий, славно бо прославився.
 Бачачи, що погибає людина, яку Він Своїми руками сотворив, Творець, приклонивши Небеса, сходить і приймає всю її істоту, істинно воплотившись від Божественної, Чистої Діви; Він бо прославився.
  Мудрість, Слово і Сила, Сущий Син і відблиск Отчий – Христос Бог скрито від сил – всіх тих, що понад світом, і всіх тих, що на землі, вочоловічившися, знову нас придбав, Він бо прославився.

Коментар: На самому початку Канон відсилає нас до першооснов, до почину людини і світу. Подібно як серія старозавітних читань на різдвяному богослужінні розпочинається зі слів: «На початку сотворив Бог небо і землю» (Бут. 1, 1), так і тут мова заходить про створення людини на образ і подобу Божу. Саме з цього моменту слід розпочинати розповідь про різдво Сина Божого - з людини, яка є Божим творінням, покликаним до справжнього життя. Через порушення Божої заповіді, через непослух Божому слову людина завдала великої шкоди собі і цілому світу. Однак Бог не відвертається від людини, але знову приходить до неї, Сам ставши людиною, і оновлює її, відроджує. Адже людина не перестала бути образом Божим, просто вона його сильно понівечила і затемнила. Бог виступає наче реставратором Свого образу, проявляючи цим велику відповідальність за людину і світ, в якому вона живе.

ПІСНЯ ТРЕТЯ

Основна тема пісні: воплочення Бога підносить людину.

ІРМОС: Перед віками від Отця рожденному нетлінно Синові і в останні часи від Діви воплоченому безсіменно Христу Богові заголосім: «Ти, що возніс ріг наш, свят єси, Господи!»
  Адам, узятий з праху, причасний вищому Подихові, але до погибелі приваблений оманою жони, бачачи від жони Христа, взиває: «Ти, що ради мене подібним до мене став, свят єси, Господи!»
 Ти став співобразний нікчемному єству із глини, розчинившись у ньому, Христе, і причасністю найслабшій плоті уділив їй від Божественної природи, Ти, що смертним став – і зостався Богом, і возніс ріг наш, свят єси, Господи!
  Веселися, Вифлеєме, князів Юди царственний граде: бо Пастир Ізраїля, Той, Хто на раменах Херувимів, Христос явно з тебе вийшов і, вознісши ріг наш, над усіма воцарився.

Коментар: Ірмос цієї пісні прокладає зв’язок між предвічним родженням Сина Божого від Отця і Його тілесним народженням у часі. Перше не піддається жодному людського описові чи аналізу, про нього ми знаємо лише завдяки Божому одкровенню, друге, хоч і стало частиною нашої історії, є не менш дивним, адже сталося від Діви, без втручання чоловіка (“безсіменно”). Добровільне земне народження Сина Божого має на меті якраз спасіння людини, піднесення її з упадку. Але єднання всевишнього, незвіданого і неосяжного Бога з природою людини приносить їй значно більше - участь в житті Самого Бога, те, що церковне Передання називає “обоженням”.

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

Основна тема пісні: покликання усіх народів до спасіння в Христі.

ІРМОС: Паросток із кореня Єссея і Цвіт із нього, Христе, від Діви проріс Ти – із Гори, Хвальний, отіненої густо, прийшов, воплотившись від Тієї, що не знала мужа, Неоречевлений і Боже. Слава силі Твоїй, Господи!
  Ти, Кого в древності Яків прорік Очікуванням народів, Христе, від коліна Юди возсіяв єси, і силу Дамаскову та здобич Самарійську прийшов відняти, оману змінивши на віру боговгодну. Слава силі Твоїй, Господи!
 Возсіявши зорею від Якова, Владико, Ти сповнив радости втаємничених у слова древнього волхва Валаама, мудрих зореспоглядальників, приведених до Тебе як первоплоди народів; і прийняв єси відкрито їх, що дари приємні Тобі приносили.
  Зійшов єси в дівоче лоно, як дощ на руно, Христе, і як краплі, що капають на землю. Етіопи і Тарсійці, як і Аравійські острови, Сава і всі володарі землі Мідян припали до Тебе, Спасе. Слава силі Твоїй, Господи!

Коментар: таїнство воплочення Сина Божого не піддається окресленню чи поясненню засобами людського розуму. Тому літургійні тексти використовують для нього мову біблійних образів. Християнські автори завжди трактували Святе Письмо як єдину і нерозривну цілість. Часто події, які мали місце в далекому минулому, вони сприймали як прообрази того, що відбулося в Новому Завіті. Підставою для такого сприйняття є віра в єдиного Бога, Який діяв і далі продовжує діяти в історії, Який “багаторазово і багатьма способами” відкривав Себе через пророків, а тепер об’явив себе через Сина (пор. Євр. 1, 1-2). Народження Месії прирівнюється до проростання паростка зі сухого кореня (пор.: Іс. 11, 1). Христос народжується в цей світ “від коліна Юди”, але задля всіх людей, народів і національностей. Подія Христового народження демонструє Божу відкритість: Христос приходить до всіх народів, як також і всі народи приходять до нього, відкривають у Ньому Месію. Звичайно, це станеться не одразу, але одними із перших, хто розпізнав у новонародженому дитяті Спасителя світу були східні царі, дослідники зір. Тому у каноні Різдва їх названо “первоплодом народів”, першими паростками Євангелія у світі. Народження Христа свідчить про справжнє і остаточне покликання Ізраїля - бути світлом для всіх народів.

ПІСНЯ П’ЯТА

Основна тема пісні: примирення людини з Богом.

ІРМОС: Ти, Бог миру, Отець щедрот, Великої Ради Твоєї Ангела, що мир дарує, послав єси нам. Тож приведені до світла Богопізнання, із ночі ранок виглядаючи, славословимо Тебе, Чоловіколюбче.
  Підкорившись повелінню Кесаря, в раби Ти записався, і нас, рабів ворога і гріха, визволив. У всьому ж зубожівши, Христе, щоб стати, як ми, Ти створеного з праху – богом учинив єднанням оцим і сопричастям.
  Ось Діва, – як сказано в древності, – зачавши в утробі, породила Бога, що вочоловічився, і зостається Дівою; через Неї примирившись із Богом, ми, грішні, справді істинну Богородицю з вірою оспіваймо.

Коментар: Ірмос п’ятої пісні канону побудований на основі уривку з книги пророка Ісаї, тому він пов’язаний з темою світла і миру (пор.: Іс. 26:9–19). В каноні ця тема Різдва дуже цікаво і гармонійно поєднана з подією народження Сина Божого. Отець посилає нам Ангела Великої Ради - Свого Єдинородного Сина - Який дарує нам мир, тобто відновлює первісну гармонію у стосунках людини з Богом. Разом з тим Його прихід на землю стає вершиною справжнього богопізнання. У Біблії тема пізнання часто виражається через образи світла. Завдяки світлу ми бачимо світ, правильний шлях, розпізнаємо лиця людей і у світлі також пізнаємо Бога. У темряві легко збитися зі шляху, заблукати, піддатися страху і попасти в небезпеку. Тому Бог приходить в нашу темряву, щоб принести в неї світло. Він зазнає обмежень - підкоряється велінню земної влади, лягає в убогі ясла - щоб стати солідарним з нами і таким чином привести нас до світла єднання і сопричастя зі Собою.  

ПІСНЯ ШОСТА

Основна тема: незмінність божества Сина Божого при воплоченні.

ІРМОС: Із утроби Йону, мов младенця, виригнув морський звір, яким прийняв; а Слово, вселившись в Діву і плоть прийнявши, пройшло через Неї, зберігши Її нетлінною. Бо Сам непідвладний тлінню – і Родительку зберіг від ушкодження.
  Прийшов, воплотившись, Христос Бог наш, Якого Отець із лона перед зірницею зроджує; і Той, Хто тримає повіддя Пречистих Сил, в ясла скоту безсловесного покладається, і пеленами повивається, щоб розірвати густо сплетені пута прогрішень.
  Юне Дитя з Адамового єства – Син народжений і вірним даний; Він же – майбутнього віку Отець і Князь, і нарікається Великої Ради Ангелом; Він єсть Бог кріпкий і тримає у владі все творіння.

Коментар: Ірмос шостої пісні в поетичній і живописній формі за допомогою біблійних образів (пор.: Йона 2) розкриває правду віри про те, що Син Божий незмінно став чоловіком. Образом цієї незмінності є лоно Діви, яке після народження не зазнало зотління: “Бо Сам непідвладний тлінню – і Родительку зберіг від ушкодження”. Він “в ясла скоту безсловесного покладається, і пеленами повивається”, але воднораз Він є “Бог кріпкий і тримає у владі все творіння”. Саме тому і стає можливим наше спасіння. Бог проявляє справжню любов: Він стає людиною, при цьому не перестаючи бути самим собою, сходить до “рівня” людини, залишаючись при тому на “своєму рівні”.

ПІСНЯ СЬОМА

Основна тема: поклоніння пастухів.

ІРМОС: Отроки, в благочесті разом виховані, злочестиве веління зневаживши, вогненної загрози не побоялися, але, посеред полум’я стоячи, співали: «Отців Боже, благословен єси!»
 Пастухи, що в полі перебували, отримали вражаюче явління світла; слава бо Господня осяяла їх, і Ангел кликнув: «Хвалу співайте, бо родився Христос! Отців Боже, благословен єси!»
 Зненацька, зо словом Ангела Небесні Воїнства візвали: «Слава Богу во вишніх, на землі мир, серед людей благовоління: возсіяв Христос! Отців Боже, благословен єси!»
 «Що то за мова?» – сказали пастухи, – «Ходімо, подивімося на те, що сталося, на Божественного Христа». А як дісталися до Вифлеєму, то з Родителькою поклонилися, виспівуючи: «Отців Боже, благословен єси!»

Коментар: Починаючи від сьомої пісні в каноні відбувається перехід від опису внутрішнього значення святкової події до опису її зовнішніх обставин, описаних євангелистами Матеєм і Лукою (Мт. 1 і 2; Лк. 2, 1-21). Сьома пісня за своїм стилем є чи не найпростішою в цілому каноні і не випадково, адже присвячена простим людям, які стала першими свідками Христового Різдва - пастухам. Вони старанно виконували свою роботу - пильнували отару овець. І саме в цей момент Бог удостоїв їх величного небесного об’явлення, яке вони щиро і радо прийняли. Прибігши до Вифлеєму, звичайні пастухи прославляють Бога разом із ангельськими хорами. Земні свідки Різдва єднаються в святковому хорі з небесними свідками. Це стає можливим тому, що “небо і земля днесь поєдналися”, як співаємо в стихирі Литії. Оскільки Бог прийшов на землю, то людина не небеса зійшла. В нашій культурі прийнято вважати «небом» щось несумісне з усім матеріальним, вищим за нього, а іноді навіть ворожим до нього. Згідно з біблійним уявленням, яке повністю переймають наші богослужбові тексти, небо і земля не протиставляються одне одному, вони нерозривно пов’язані між собою і є двома різними вимірами Божого творіння. Народження Сина Божого в людському тілі це виявляє. Віднині немає вже нездоланної пропасті між землею і небом - місцем життя людини і “місцем” перебування Бога.

ПІСНЯ ВОСЬМА

Основна тема: поклоніння волхвів.

ІРМОС: Чуда надприроднього образ зобразила росодайна піч: бо не палить юнаків, яких в себе прийняла, так як і вогонь Божества – утробу Діви, в яку ввійшов. Тому вознесімо піснеспів: «Хай благословляє все творіння Господа і превозносить по всі віки!»
 Тягне дочка вавілонська полонених отроків Давидових до себе, та сама своїх дітей – волхвів з дарами посилає благати Давидову Дочку, що прийняла в Себе Бога. Тому вознесімо піснеспів: «Хай благословляє все творіння Господа і превозносить по всі віки!»
 Скорбота відхилила арфи, щоб не супроводили пісень, бо не співали на чужині діти Сіону; та руйнує всю облуду Вавілону і музичну симфонію його Христос, що возсіяв із Вифлеєму. Тому вознесімо піснеспів: «Хай благословляє все творіння Господа і превозносить по всі віки!»
 Захопив Вавілон здобич і загарбане багатство Сіонського царства, а Христос тягне в Сіон скарби його і царів-зорезнавців, звіздою на путь наставляючи. Тому вознесімо піснеспів: «Хай благословляє все творіння Господа і превозносить по всі віки!»

Коментар: епізод поклоніння волхвів в богослужінні Різдва займає дуже важливе місце, тому канон знову повертається до нього, на цей раз розглядаючи його з філософсько-історичної точки зору. Для висвітлення цієї теми обрано восьму пісню канону цілком не випадково. Ірмос цієї пісні оповідає про чудо з трьома отроками , які не поклонилися язичницькому ідолу, а тропарі - про язичників, які поклонилися Живому Богові. Автор канону розглядає поклоніння волхвів як своєрідну історичну компенсацію за вавілонський полон, через який отроки і опинилися у вогненній печі за наказом царя Навуходоносора (Дан. 3). Христос руйнує “облуду Вавілону”, тобто культуру ідолопоклоніння, кличучи до Сіону язичників, дослідників зір.   

ПІСНЯ ДЕВ’ЯТА

Канон розпочався цитатою св. Григорія Богослова, а завершується переспівом слів іншого великого святителя - Йоана Золотоустого, які живописно змальовують дивне таїнство божественного сходження:

Приспів: Величай, душе моя, у вертепі народженого Царя – Христа.

ІРМОС: Таїнство дивне бачу і незбагненне: небо – вертеп, престол херувимський – Діву, ясла – вмістилище, де возліг Невмістимий – Христос Бог, Якого оспівуючи величаємо.
 Бачачи незвичайний рух незнаної нової зорі, що недавно засяяла сильніше від світил небесних, збагнули волхви, що на землі родився Христос Цар у Вифлеємі на спасіння наше.
 «Де новонароджене Дитя», – питали волхви, – «Цар, Чия звізда явилася? Бо ми Йому поклонитися прийшли». Тоді одержимий Ірод-богоборець тривожився і Христа вбити замишляв.
  Точно вивідав Ірод час зорі, під проводом якої волхви в Вифлеємі поклоняються Христу з дарами; нею ж ведені до своєї вітчизни, вони лютого дітовбивцю зоставили осміяним.

Коментар: Тропарі дев’ятої пісні продовжують тему поклоніння волхвів, однак до неї додається драматичний контраст - тема Ірода. Небесна зоря веде волхвів до Христа, а Ірод намагається їх збити зі шляху. Бог кличе волхвів на поклоніння новонародженому Месії, а земний цар шукає способу вбити Дитя. Волхви “збагнули … що на землі родився Христос Цар” і прийшли Йому поклонитися, а Ірод намагається “вивідати” де Він народжується, щоб Його вбити. Син Божий, стаючи людиною, вже цим самим наражає себе на смерть, як кожний смертний. В цьому проявляється Його найглибше упокорення, “кенозис” задля спасіння людини і світу.

Текст Канону містить в собі настільки багато тем, що його читання (а ще краще спів!) на свято Різдва може стати для сучасного християнина справжнім “бенкетом Слова” (це знову вислів св. Григорія Богослова), заглибленням у зміст і красу своєї віри.

Максим Тимо, Lic.Theol.