четвер, 21 березня 2024 р.

 Пояснення змін в текстах Літургій у новій редакції служебника УГКЦ, чинній від 25 березня 2024 (в частині для вірних)


У наших Церквах чуємо деякі зміни в словах Літургії святих Івана Золотоустого та Василія Великого. Ці слова відрізняються від тих, до яких ми привикли роками, молячись, співаючи, читаючи текст Служби Божої. Може, у когось зроджується питання: для чого ці зміни? Чи Літургія змінилась? Чи та, яку ми досі служили, не була доброю? Як звикнути до нових слів, нових зворотів?

Метою цієї статті є пояснити, чому Синод єпископів Української Греко-католицької Церкви видав новий текст Літургій святих Івана Золотоустого й Василія Великого.

Сама Літургія не змінилася. Вона далі складається з трьох частин: підготовки священника і дарів («проскомидії»), Літургії Слова і Літургії Жертви (Євхаристії) або вірних. Вона нам передана сторіччями і, хоч упродовж віків вона зазнала еволюції і змін, проте, вже від XVІ сторіччя Літургія набрала остаточної форми, яку ми сьогодні вживаємо.

Усе в житті міняється, у тому числі – і мова, і наше розуміння текстів. Наші Літургії були написані грецькою мовою, а для слов’ян – їх перекладено на церковнослов’янську. З цієї мови виготовлено перші українські переклади у 20-их і 30-их роках минулого сторіччя – як у православній Церкві, так і в греко-католицькій. Але наша Церква ще вживала церковнослов’янську мову в богослужіннях до 60-их років, коли патріярх Йосиф Сліпий видав першу редакцію Літургій Івана Золотоустого (1968) і Василія Великого (1980). У 1988 році, старанням Синоду єпископів нашої Церкви, появилась друга редакція, яку й досі вживаємо, із деякими варіянтами. Найновіша, третя редакція Літургій, виходить у світ у 2024 році. Це була праця Патріяршої літургійної комісії, якій доручено приготувати новий переклад, та Синодальної робочої групи, яка мала встановити, котрі зміни прийняти, а котрі залишити. Остаточну згоду на текст дав Блаженніший Святослав і Синод єпископів, який відбувся в Перемишлі влітку 2022 року та в Римі у вересні 2023 року, його прийняв. Новий текст Літургій є наслідком цієї співпраці.
Чому потрібно було нового тексту? Як кожний людський твір, так і український переклад – недосконалий. Та й цей новий – за декілька років також буде застарілим, бо мова розвивається і розуміння текстів поглиблюється. Теперішню працю зроблено, щоб виправити деякі неточності та підібрати кращі вирази, звороти чи синоніми.
Ще примітка про церковнослов’янізми – слова, узяті з церковнослов’янської мови, які або є в поточній мові, або залишено як кальку. Церковнослов’янська є нашою прадавньою мовою. Тому не цураємося брати з її скарбниці деякі слова, щоб краще виразити те, що грецький оригінал висловив, або, просто, щоб надати текстові смаку давньої літургійної мови. 

Тому деякі церковнослов’янські слова перекладено на українську, інші ж – залишено в тексті, щоб точніше виразити богословську думку (як, наприклад, предложені чесні дари, словесна служба, благодаримо Тебе тощо).
Мета Літургії залишається тією самою, як її передали нам апостоли, святі отці і традиція Церкви. Через Службу Божу, яку звершуємо на спомин про хресну смерть і воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, так як він просив (див. Лк 22,19; 1 Кор 11,24), беремо участь у таїнстві Його смерти й воскресіння тут і тепер. Літургія бере форму трапези, символічно представляючи Тайну вечерю, під час якої Ісус надав нове значення хлібові й винові, кажучи: «Це моє Тіло … це Кров моя» (Мт 26,26.28). Ісус таїнственно перемінив хліб у своє Тіло і вино у свою Кров, щоб залишити нам видимий знак його самопожертви з любови до нас, за наші гріхи, заради нашого спасіння; цю жертву він на другий день – у Велику п’ятницю – звершив на хресті. Рівночасно в Літургії ми отримуємо передсмак вічної трапези Агнця у Божому царстві.

Літургія – це найвищий акт богопочитання, тому що Ісус Христос дає нам привілей бути учасниками його жертви на хресті. Щодня молимося і заносимо до Бога наші величання, просьби, благання. Ці молитви залишаються людськими, з усіма нашими недоліками. Але Ісус дає нам благодать з’єднати нашу вбогу людську молитву з його Божою – і це ж підносить нашу молитву на найвищий, божественний рівень! Тому Служба Божа й називається Божественною Літургією, бо це молитва Ісуса Христа людськими словами й діями – нашими з Вами.

У дальших розділах будемо розглядати головні зміни в текстах Літургій.

⭐Перша зміна в тексті – у фразі «на віки віків».

Попередній текст:  «Благословенний Бог наш завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні.»

Новий переклад: «Благословенний Бог наш завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.»

Коментар: Фраза «на віки вічні» є неточною, тому що немає вічних віків: є теперішній і майбутній –вічність, немає нічого після неї, вічність не закінчується, не міняється, а триває … вічно. Слова «на віки віків» точно передають грецький вислів eis tous aionas ton aionon, який сам по собі є гебраїзмом, де слова повторюються, щоб виявити найвищу форму якоїсь дійсности. «Пісня пісень» – найкраща пісня, «цар царів» – найвищий володар, церковнослов’янською «праздников праздник і торжество єсть торжеств» – це найбільше, найвеличніше свято. «На віки віків» – те, що не закінчується i не змінюється.

⭐Наступна зміна – у молитві «Царю небесний».

Попередній текст: «Царю небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди, і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші.»

Новий переклад: «Царю небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбнице благ і життя подателю, прийди, і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші.»

Коментар: Фразу «скарбе дібр» (полонізм) замінено на «скарбнице благ», тому що церковнослов’янське «сокровище» означає саме скарбницю, яка тримає в собі багатства, дари. А «дібр» не вживається у множині в українській мові, тому використано синонім «благо», який має множинну форму – «блага».

⭐Наступна зміна знаходиться в покаянних тропарях на всяке прошення:

Попередній текст: «Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо, ніякого одвіту не знаючи, оцю Тобі молитву як Владиці ми, грішні, приносимо: Помилуй нас.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові. Господи, помилуй нас, бо на Тебе ми уповали. Не прогнівайся дуже на нас і не пам’ятай беззаконь наших, але зглянься й нині як милосердний і вирятуй нас від ворогів наших. Бо ти Бог наш, а ми – люди твої, всі – діла рук Твоїх, і ім’я Твоє призиваємо.
І нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
Милосердя двері відкрий нам, благословенна Богородице, щоб, надіючись на Тебе, ми не погибнули, але щоб вибавилися Тобою від бід. Ти бо – спасіння роду християнського.»

Новий переклад:  «Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо, жодного оправдання не маючи, оцю Тобі молитву як Владиці ми, грішні, приносимо: Помилуй нас.
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові.
Господи, помилуй нас, бо на Тебе уповаємо. Не прогнівайся дуже на нас і не пом’яни беззаконь наших, але зглянься й нині як милосердний і визволи нас від ворогів наших. Бо Ти Бог наш, а ми – люди Твої, всі – діла рук Твоїх, і ім’я Твоє призиваємо.
І нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Милосердя двері відкрий нам, благословенна Богородице, щоб, надіючись на Тебе, ми не загинули, але щоб визволилися через Тебе від бід. Ти бо – спасіння роду християнського.»

Коментар: Зміни здебільшого стилістичні. Слово «одвіт», якого нема в українській мові (це калька церковнослов’янської), замінено більш зрозумілим словом «оправдання». 
Вираз «ми уповали» змінено на «уповаємо», щоб підкреслити, що наше уповання на Бога не було лиш у минулому, а триває ціле життя. Повернено слово «пом’яни», бо і церковнослов’янською, і українською воно виражає більше динамізму, аніж просто «пам’ятати». Нагадуються слова розбійника на хресті: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш, у царстві твоїм» – слова, які повторюємо в молитві приготування до святого причастя. «Визволи» замість «вирятуй» дає колорит звільнення з гріха, немов із невільництва; це повністю звільнення, не лише поодинокий рятунок.
Хоч «загинути» є синонімом до «погибнути», але воно навіває більше драматизму: без надії на поміч Богородиці, людська душа гине, пропадає. Фраза «вибавилися Тобою від бід» – пасивна, конструкція, якої українська мова не любить, тому замінено її фразою «визволилися через Тебе».

⭐Важлива зміна настає у наступній молитві, яку не тільки священник мовить під час Літургії, але й вірні.

Попередній текст: «Боже, милостивий будь мені, грішному.»

Новий переклад: «Боже, будь милостивим до мене, грішного.»

Коментар: Це так звана «митарева молитва» (із притчі про митаря і фарисея: Лк 18,9-14; див. в. 13). Ми звикли – наслідуючи церковнослов’янську структуру – говорити «Боже, милостивий будь мені, грішному». Однак, українською правильніше сказати «до мене, грішного». Ми не скажемо «будь мені ласкавий» або «будь мені справедливий», а скажемо: «будь ласкавим/справедливим до мене». Але, якби не міняти порядку слів і говорити: «Боже, милостивий будь до мене…», тоді спонтанно, без призадуми, кожний повернеться до «будь мені, грішному». Щоб це оминути, внесено зміну, яку, через повторювання, вірним буде легко вивчити: «Боже, будь милостивим до мене, грішного/грішної».

⭐Символ віри

Попередній текст: «…родженого, несотвореного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося. …і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком.»

Новий переклад: «…родженого, не сотвореного, єдиносущного з Отцем, через якого все постало. …і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став людиною.»

Коментар: У символі віри внесено три поправки. У слові «несотвореного», частку «не» пишеться окремо (бо «не [є] сотворений»). Фразу «що через Нього все сталося» виправлено, бо мова не про те, що щось у світі «сталося» через Божого Сина, але що світ постав через Боже Слово: «Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без Нього» (Ів 1,3). А, воплотившись, Син Божий став (не «стався»!) «людиною» (замість «чоловіком»), бо грецьке слово anthropos означає «людина».

⭐Серафимська пісня

Попередній текст: «Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї. Осанна на висотах. Благословенний, хто йде в ім’я́ Господнє. Осанна во вишніх.»

Новий переклад: «Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї. Осанна во вишніх. Благословенний, хто йде в ім’я́ Господнє. Осанна во вишніх.»

Коментар: На місце «осанна на висотах» повернено фразу «осанна во вишніх», щоб уніфікувати тексти (перший раз ця фраза появляється в молитві священника безпосередньо перед початком Літургії, після «Царю небесний»).

⭐Святе причастя

Попередній текст: «…поцілунку не дам тобі, як Юда, але як розбійник сповідаюся тобі.»

Новий переклад: «…поцілунку не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник, ісповідую Тебе»

Коментар: У молитві перед святим причастям замінено фразу «сповідаюся Тобі» на «ісповідую Тебе», бо мова не про те, що ми сповідаємося перед Господом, але що, так як розбійник на хресті, визнаємо Ісуса Христа нашим Господом і Богом.

⭐Після святого причастя

Попередній текст: «…Збережи нас у Твоїй святині, ввесь день повчатися правді твоїй.»

Новий переклад: «…Збережи нас у святості твоїй, весь день повчатися правді твоїй.»

Коментар: У пісні «Нехай сповняться уста наші» замінено «у Твоїй святині» на «у святості Твоїй», бо тут мова не про святиню-храм, але щоб Господь зберіг нас з’єднаними з ним – святими.

Патріарша літургійна комісія - Patriarchal Liturgical Commission


четвер, 17 серпня 2023 р.

Часослов 24-х часів

ЧАСОСЛОВ 24-х ЧАСІВ - сайт і додаток

публікація

В основі часослова 24 годин лежить прагнення інтенсивніше спілкуватися з Богом, виражене в заклику апостола Павла до неустанної молитви. Спроби реалізації цього сягають корінням старозавітної традиції, але конкретні текстуальні молитовні пам’ятки – перші списки псалмів на кожну годину дня і ночі – доступні приблизно від V століття християнської ери.
Тексти цілісних часословів 24 годин, збережені в кількох рукописах ХІ–ХІІ століть, стали доступними завдяки публікації літургіста Йоана Фунтуліса. Історію їх виникнення пов’язують із монастирями т. зв. «неусипаючих» монахів, засновником яких вважають преп. Олександра Акиміта (†430). Ці літургійні пам’ятки важливі не лише як джерела, без яких немислимо
трактувати структуру богослужінь сучасного часослова Церков візантійської традиції, – вони є цінним джерелом духовості східних Церков, з якої може живитись як особиста, так і спільнотна молитва сучасних християн.

у час війни

youtube:

Денні часи

Нічні часи

понеділок, 20 березня 2023 р.

Прийдіте, поклонімся і припадім… Значення поклонів та коліноприклонень

                                                       Едуард Бердник

«Прийдіте, поклонімся і припадім…»

Значення поклонів та коліноприклонень


Церква закликає до богопочитання, в якому беруть участь усі органи чуття, «аби людина всеціло, духом, душею і тілом, приносила Богові “словесну службу”»[1]. За апостолом Павлом, «словесна служба» означає богопочитання, осмислене у Святому Дусі[2]. Тому заклик Церкви є водночас і викликом. Тілесні дії – напозір найбільш очевидні, а тому і найбільш «неосмислені» і «безсловесні», адже ми дихаємо, навіть не задумуючись про це.

Існують загальнолюдські жести, значення яких вкрай важко зрозуміти помилково, наприклад, пропозиція розділити трапезу є знаком прихильності та спільності. Водночас більшість жестів глибоко закорінені в культурі окремих народів, а тому їх значення без подвигу постійного осмислення та переосмислення може затиратись і викривлятись[3].

Один із таких жестів – поклони і коліноприклонення, які є частиною тілесної молитви у християнському богослужінні. Що Церква хоче виразити цими жестами? Пропоную крізь призму Святого Письма та історії розвитку християнського богослуження спочатку розглянути значення та розвиток практики коліноприклонення, а опісля – поклонів.


Коліноприклонення

Коліноприклонення засвідчене у Старому Завіті насамперед як жест[4]:

– Наполегливої молитви: Соломон, побудувавши Єрусалимський Храм, молився на колінах, простерши руки до неба і просячи Бога замешкати у Храмі (2 Хрон. 6:13).

Покаянної молитви: Ездра в розідраній одежі, прихиливши коліна та простерши руки до неба, возносив молитву каяття за народ (Ездр. 9:5).

– Притаманний молитві загалом: сказано про Даниїла, що він молився тричі на день, прихиливши коліна (Дан. 6:10).

вівторок, 19 липня 2022 р.

Як довершити чин хрещення в небезпеці смерті?

Як довершити чин хрещення в небезпеці смерті?

В канонах партикулярного права УГКЦ вказано, що «У надзвичайних випадках таїнство Хрещення дозволено уділяє будь який вірний християнин … Якщо уділення таїнства Хрещення відбулося в надзвичайний спосіб, то до компетенції пароха новоохрещеного належить доповнити Чин таїнства…»[1].

Доповнення чину таїнства хрещення не є перехрещенням, адже в Кодексі Канонів Східних Церков( ККСЦ) та Катехизмі УГКЦ «Христос наша Пасха» вказано, що хрещення приймають лише раз у житті[2]. За ККСЦ для підтвердження дійсності таїнства хрещення здійсненого вірним у надзвичайному випадку достатньо є одного бездоганного свідка[3], тобто «чесної людини, що користується довірою громади»[4]. Лише якщо існує слушний сумнів «дійсно або чи правосильно таїнство було уділено, і якщо цей сумнів залишається по проведенні докладної перевірки, то таїнство хрещення слід звершувати вповні …»[5].

Що ж мається на увазі в партикулярному праві під «доповненням» таїнства хрещення , яке в Катехизмі УГКЦ називається натомість «довершенням»[6] обряду хрещення, якщо під час хрещення не було повного літургійного обряду? ККСЦ і Партикулярне Право скеровують до літургійних книг та неодноразово наполягають, що таїнство хрещення потрібно звершувати «згідно з літургічними приписами Церкви свого права»[7], та «ретельно дотримуватись того, що міститься в літургічних книгах»[8].

понеділок, 14 березня 2022 р.

Служіння Літургії в умовах війни

Всечесні співбрати! 

У служебнику Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького (Львів 1929, сс. 287-288, сс. 290-291) існують деякі вказівки, які можуть бути частково достосовані до наших воєнних обставин.

"Якщо церква і престол є освячені, але від випадку під час якогось бунту скроплена людською кров'ю чи від удару зброєю, чи рукою, чи чогось іншого, або якоюсь тілесною нечистотою на підлозі осквернена буде, хай ієрей ніяк не осмілюється служити, доки звичайне з архиєрейським благословенням очищення буде. Хто цим нехтує, той згрішить і буде підлеглий архиєрейському покаранню.

Якщо ці випадки вже при початій Літургії стануться перед Великим входом, хай перестане ієрей служити і, споживши хліб і вино як благословенні, але не як Тіло і Кров Христові, бо ще не освячені, хай роздягнеться зі священної одежі і хай вийде, Служби не звершивши. Якщо ж це станеться по Великому вході, хай не перестане, але звершить почату Божу Службу. По цьому хай не осмілиться служити знову, доки благословенням єпископським через звичні для цього молитви буде очищене і освячене те місце.

Якщо церква від навали поганської, або від насилля єретиків або відступників осквернена буде, або якщо явний єретик там похованим буде, хай не осмілиться ієрей служити, доки з особливого єпископського благословення не очистить і за звичаєм церкву не буде освячено. Хто ж без благословення служити осмілюється, той згрішить і буде підлеглий єпископському покаранню.

(...)

Якщо під час того, як ієрей служить, нападуть вороги, або чужинці, єретики, або погани і вбивці, і ніяк Служба звершитися не може, хай споживе Святе, щоб не зосталося на наругу і потоптання нікчемним вбивцям. Сам же хай втікає, коли може; коли ж не відступить, краще вчинить, бо якщо вбитим буде, мученицький вінець прийме.

Коли ж хто захоче, принижуючи віру святу, вбити ієрея, що служить, то ієреєві ніяк не належить відступити від служіння, але звершити його, хоч би й убивство йому витерпіти доведеться; коли бо тоді вбитим буде, то до мучеників залічений буде.

Якщо під час того, як ієрей служить Божественну Службу, церква загориться, або від бурі чи чого іншого верх почне падати, хай обережно з антимінсом візьме Святе і хай вийде з церкви та на іншому достойному місці на тому ж антимінсі хай звершить Божественну Службу, почавши від того місця, з якого, виходячи, припинив її."

Велика вдяка о.Івану Дутці за переклад текстів та дозвіл опублікувати їх на сайті ПЛК

субота, 12 березня 2022 р.

ГОЛОВНІ ПРАВИЛА СУЧАСНОГО ДУШПАСТИРСТВА (1941)

Цьогоріч святкуємо 130-ліття від дня народження Патріарха Йосифа Сліпого.

Серед його пастирського добробку нам залишилися «Головні правила сучасного душпастирства». Це своєрідна практична інструкція з часів Другої світової війни, розділена на 7 частин, яка на основі догматичного й морального богослов’я та канонічного права роз’яснює умови важности церковних таїнств і повноваження для їх уділення в умовах переслідувань чи заслання.

«Головні правила сучасного душпастирства» ще з 1940 р. підготували греко-католицьких священиків до умов Катакомбної Церкви, надаючи їм велику самостійність у душпастирському служінні, зумовлену потребою опіки над віруючими під час переслідувань і офіційної заборони Греко-Католицької Церкви в СРСР та в її державах-сателітах.

Щира вдяка науковому співробітнику Інституту Історії Церкви УКУ п.Світлані Гуркіній за дозвіл опублікувати текст "Правил" на нашому сайті

Джерело

ГОЛОВНІ ПРАВИЛА СУЧАСНОГО ДУШПАСТИРСТВА.

І. ЗАГАЛЬНІ ЗАВВАГИ.

Воєнні часи і ще більше нинішні умовини ставлять до душпастиря інші вимоги. Висувається на перше місце потреба пристосування правил із моральної теольоґії і права, на які він дотепер не звертав уваги і не мав навіть нагоди з ними зустрічатися в житті. Тому й не потребував пристосовувати їх у душпастирській практиці. Сучасне душпастирство вертає під деяким оглядом до первісних часів христіянства, у яких провідна думка “спасти душі”, висувалася наперед, і то у цілій своїй гостроті, а все інше уступало на другий плян. У тому напрямі і звернені повновласти дані Апостольським Престолом. Тому треба кожному священикові з ними зазнайомитися та пригадати собі межі важности священнодій, які закреслює доґматична і моральна богословія та право. Іншими словами, треба з’ясувати собі умови важности св. Тайн і зокрема повновластей, уділених Церквою, щоб не обтяжувати своєї совісти і не робити невиносимим Христового ярма для переслідуваних і пригноблених вірних. Завдання стає тим важчим, що мусимо узгляднювати не лише наших вірних, католиків, але і нез’єдинених, які терплять уже від десяток літ і простягають до нас благальну руку за поміччю. Назагал можна сказати, що повновласти Апостольського Престола дані на випадок унеможливлених зносин із своїм єпископом і заслання. Тому у нас душпастирство, доки можливо, повинно і мусить іти своїм ладом дальше, хоч уже тепер виринають деякі нові випадки, передусім із подружнього права, які треба розв’язувати на основі повновластей і про які буде бесіда пізніше.

ІІ. СВ. ТАЙНИ

Ціла вага душпастирської праці полягає в справуванні св. Тайн. При їх уділюванні Св. Отець дав дуже далеко йдучі повновласти і диспензи, яких загалом ще ніколи передше не уділяв. Їх належить заховати в тайні, хіба що повстало би згіршення, яке дасться усунути тільки їх виявленням. Перейдім зокрема кожну Тайну і звернім увагу на важніші точки. Очевидно, треба старатися взяти із собою часослов, требник і бодай малий служебник, бо ледви чи багато є таких, що знали би напам’ять усі найважніші молитви. Якщо хто знайшов би на засланні російські требники, може їх уживати, передусім требник митр. Петра Могили.

субота, 5 березня 2022 р.

Посланіє Про Піст

ПОСЛАНІЄ

ПРО ПІСТ


ЙОСИФ


Божою Милістю і Святого Апостольського Римського Престолу благословенням Митрополит Галицький і Київський, Архиєпископ Львівський, Єпископ Каменець-Подільський. Духовенству і Віриним Мир у Господі і Архиєрейське благословення.

І.

Гряде Великий Піст, найповажніший час в церковному році. Своїми німими устами він усіх завзиває многомовно до молитви, покаяння, діл милосердія і приняття св. Тайн. До його голосу уважно прислухувалися наші батьки, діди і прадіди. Їх лице поважніло, вони запереставали усякі забави і розвеселення, обертали зеркала до стіни, щоб не дивитися до них, ховали скрипки і всі музичні інструменти, не співали світських пісень, вдягали на себе темнішу одежу, били поклони і здержувалися цілими нераз днями від поживи. І якжеж могло воно бути інакше! Свята вселенська, католицька Церква читає в тому часі з Посланій Апостольських і святих Євангелій зворушливі частини, проймаючі до глибини серця, відкриває найкращі картини, якими хоче яскраво і наглядно поставити перед очи найвищу мету людини – спасіння душі, куплене терпінням і кровію Ісуса Христа.